Гумор та сатира - Ян Ілліч Таксюр

Пишеш, сон тебе замучив: Сад і луг в траві… Ностальгія неминуча, Як живеш в Москві. Та прошу тебе як Петрик, Твій браток, рідня, Все сприймай політкоректно, А не як свиня. Як побачиш дім наш гарний, Не лякайся, Коль, Поруч пам’ятник, це Карл, Був такий король. Друг великий України, Майже як Батий. Квіти, діти — наша зміна, Тут спокійно стій. Дивуватися не варто І здіймати хай, Як ота почесна варта Закричить: «зіг хайль!» Так, рідненький мій Миколо! В нас нові діла, Ширше друзів стало коло В нашого села. Був такий Степан Кидало, Злодій, отаман. Його іменем назвали В Києві майдан. І хоч був Степан маніяком, В історичний час Два вагони хліба з маком Він украв у вас. У Північного Сусіда. А це не печаль. В нас такі в тюрму не підуть, Ще й дадуть медаль. Так живемо, друг Миколко… А природа — рай. Місяць, зорі, і хоч голки Уночі збирай. Пам’ятаю йшли з тобою, Я ще був дитя. Ти читаєш: «Буря мглою… Снежные крутя…» Як забуть мені те небо, Коні, поруч брат! А забути, Коля, треба, Бо я — демократ. Бо свідомість в скроні стука. Так що не кажи, Ніби ти з Москви. Ні звуку! Боже, бережи! Знаєш сам, що в світі горе Не гуля одне. Тут на днях збирали збори, Слухали мене. Ні, спочатку щось про плани, Як скінчився звіт, Виступали ветерани Конотопських битв. Потім я. Стою мов голий, І ні «ме», ні «бе». Ну, коротше, брат Миколо, Зрадив я тебе. Добре, що не чула мати, Господи, прости! Я сказав, що ти не брат мій, Що підкидьок ти. Колю, милий, я — сволота! Гадом є і був. Та стрічатись неохота, Що ти в нас забув? Хай мине оця зараза, В інші їдь міста. Просто вишлеш трохи газу, І чекай листа. Нова притча
В спекотний день серед дороги З інфарктом хтось упав, простягши ноги. Ішов москаль, та відвернувсь погордо, Єврей пройшов, і теж Убік звернув свою товстеньку морду. І тільки добрий галичанин, Культурою просякнутий львів’янин (У нас в П’ємонті всі мов самаряни) Спинивсь, схиливсь і три години Пояснював, хто ворог України. А потім — біографію Петлюри та Бандери, Що Путін знов до нас привіз холєру. Нещасний хворий смикався, Хотів повзти додому, Не встиг… Одне втішає — помер «свідомим» Символ веры
Нет веры, Кроме Бандеры, И Тягныбок — Его пророк. Про національну гордість
Радість сповнює по вінця! Ми із кумом — українці! Нам зробили спецрентген: Український кожен ген! Кажуть, будуть нагороди — Дві медалі «За породу», І годинник вручить мер «За зразковий екстер'єр». Витторио и Юлия (драма из итальянской жизни в 2-х частях)
Часть 1 В Качановском замке стоит тишина. Сидит неразумная Юля. А рыцарь Витторио в свете окна Шагает, её карауля.