Енеїда - Іван Петрович Котляревський

Не знавши: стій, не шевелись – українське козацьке військо, так само як і московське стрілецьке, не знало стройової підготовки, а значить і різних стройових команд, у тому числі команди «струнко!». Така підготовка почалася при Петрі І, одначе стройових команд у формі, прийнятій в наші дні, довго ще не знали. Воєнний статут Петра І залишався без змін протягом усього XVIII ст., аж до того часу, коли 6 лютого 1796 р. Павло І через три тижні після вступу на російський престол видав новий. Фанатичний прихильник палочної муштри і прусської шагістики, він відбив у статуті свої вимоги. Необхідну в розумних межах армійську дисципліну він прагнув замінити отупляючою муштрою.

«Стій, не ворушись!» – можна було б поставити епіграфом до того статуту. Команди «Стой! фрунт», «Стоять, не шевелясь!», «Стоять смирно!» зустрічаються тут раз по раз. І. Котляревський не з чужих слів знав, що таке муштра в армії найбільшого солдафона на російському престолі. Адже він почав армійську службу за якихось сім місяців до смерті Катерини II і вступу на імператорський трон Павла І.

Лубенський, Гадяцький, Полтавський – коли додати сюди ще й Миргородський, з усіх боків оточений землями названих полків, то це будуть всі чотири з десяти полків Гетьманщини, землі яких склали основну територію утвореної 1802 р. Полтавської губернії.

102.

Волонтирі, волонтери – добровільці, нерегулярне військо; в той час – запорожці в російській діючій армії. З них формувалася переважно розвідка, інші частини особливого призначення, яким доручалися пов'язані з риском завдання. Зокрема, в численних російсько-турецьких війнах XVIII ст. запорожці, виконуючи роль розвідників, «становили основну силу авангардних частин, відзначаючись мужністю і військовою майстерністю. Окремі запорізькі загони по кілька разів на день самостійно відправлялися «в під'їзд» – вперед і від флангів, – вступаючи в сутички з ворогом…» (Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. – К., 1969. – С. 154).

Асмодей – злий дух, чорт.

Чи вкрасти що, язик достати – «найулюбленішим методом у запорізьких козаків була розвідка боєм. Запорізькі розвідувальні партії не тільки захоплювали язиків, з'ясовували обстановку, а й несподівано атакували окремі татарські загони, захоплювали трофеї, знищували живу силу ворога. Досвід війни 1735 – 1739 років показав, що запорожці були кращими розвідниками в російській армії» (Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. – С. 122). А при нагоді і вкрасти що, особливо в потенціальних ворогів – татар та польських панів, – теж уміли.

103.

Мушкет – давня ручна вогнепальна зброя до восьми-десяти кілограмів вагою, стріляли з сошок – підпори; стрілець для пом'якшення віддачі мав на правому плечі шкіряну подушку. В XVI – XVII ст. мушкети були на озброєнні в козацькому війську, одначе уже в кінці XVI ст. їх почали замінювати легшими і зручнішими рушницями. У XVIII ст. мушкети стали старим, віджилим видом зброї, хоч саме слово «мушкет» жило на означення рушниці взагалі.

Оружжина, оружина – так інколи називали рушницю.

Гамазея – склад.

Гвинтівка – відома ще з XVI ст. рушниця з нарізами в стволі для надання кулі обертового руху, що збільшувало дальність і точність стрільби. Заряджалася з дула. Кругла куля обгорталася змащеною жиром тканиною і заганялася в рушницю шомполом з допомогою молотка. Взагалі гвинтівка була мисливською зброєю. Через повільність заряджання вона на озброєння війська не бралася. В Росії гвинтівки в сучасному розумінні, що заряджалися патронами з казенної частини, з'явилися пізніше, з середини XIX ст.

Фузія, фузея – рушниця з ударно-кремінним замком. Прийнята на озброєння російської армії при Петрі І замість мушкета. Мала тригранний багнет.

Булдимка – коротка запорізька рушниця. Вона була зручною для ближнього бою під час розвідки, із засідки, з козацьких чайок; там, де вирішальне значення мала особиста ініціатива й кмітливість воїна.

Флинта – власне така ж рушниця, як і фузія, тільки мала іншу конструкцію кремінного замка.

Яничарка – турецька рушниця з кремінним замком.

Фузія, флинта, яничарка – рушниці з довгим дулом, менш придатні для індивідуального бою, розраховані на регулярні війська феодальних країн, для солдатів, які йшли в бій зімкнутим строєм під командою і наглядом офіцерів.

Гаківниця – довга, важка рушниця, під час стріляння прикріплювалася до землі гаком. Була на озброєнні козацького війська ще з XV ст. У XVIII ст. – уже застарілий вид зброї. Гаківниці використовувались інколи тільки при обороні фортець. Іронія захована уже в самому строкатому переліку зброї латинського війська. Зброя кожної армії мусить бути уніфікованою, на рівні сучасних вимог. А тут? І архаїчна на той час ручна зброя самопального типу (мушкети, гаківниці), і прийняті в тогочасній армії фузії (але без головної частини спускового механізму – пружини), і запорозькі булдимки, і тульські флінти, і турецькі яничарки. І вишикувані в одному рядку списи, піки, ратища для людини того часу – не те саме. Певне, не тільки назвою різнилися козацький спис і піка утворених на початку 80-х років XVIII ст. пікінерських полків. Ратище – дерев'яне держално списа і власне спис у народній мові тих часів.

104.

Жлукто – видовбаний з цілого стовбура дерева бочонок у формі циліндра. Жлукто призначалося для зоління білизни перед пранням. Форму жлукта мали вулики для бджіл, тільки відповідно обладнані всередині, з льотком, дном знизу і кришкою зверху.

Голити – поспішати, квапитися.

Днище – знаряддя для прядіння, спеціально вистругана дошка; на одному кінці її сидить пряха, на другому міститься видовбаний отвір для гребеня з мичкою.

Оснівниця, або снувачка – у ткацькій справі – дощечка з двома отворами, крізь які проходять нитки основи. Використовується при снуванні основи.

Витушка – ткацький прилад для змотування знятої з мотовила пряжі в клубки.

Квач – прикріплена до держална куделя з конопель чи іншого матеріалу для змазування чого-небудь.

Помело – мітла, також ганчірка на довгому держаку, щоб трусити сажу з димарів.

Макогін – товкач для розтирання в макітрі пшона, маку та ін.

Бендюги – віз з розпуском для перевезення колод та інших довгих предметів.

Кари – водовозка.

Мари – збиті з дерев'яних жердин носилки для перенесення труни з тілом покійника.

Депо пушкарськеє (франц. depot) – склад, місце стоянки та спорядження гармат.

105.

Готування войовничих підданих царя Латина до бою з троянцями зображене в дусі гумористичних народних казок, приповідок, пісеньок.

106.

У них, бач, Тули не було –