Енеїда - Іван Петрович Котляревський
77.
Муцик – мопс, взагалі маленька собачка.
Поноска – ошийник.
Тімениця – кірка з відмерлих часточок шкіри і бруду на довго немитому тім'ї малої дитини, а то й дорослого.
78.
Стременний – тут: слуга, який на полюванні пильнує собак; у потрібний момент він спускає їх з поводків на звіра. Під час виїзду на полювання мусив постійно бути біля свого пана, при стремені, звідки й походить назва.
80.
Асафета, або ще асафетида («вонюча камедь») – лікувальний екстракт,куди входив сік рослин з домішкою смоли, сірки, фосфору, різних солей.Рекомендувалася асафета при різних захворюваннях, у тому числі при розладах нервової системи.
Сервета – салфетка.
Іще клістир з ромну дали – клістир – клізма. Ромен (Маtricarіа discoideае) – ще народні назви: ромашка пахуча, ромашка дика, маточна трава, ромашка без'язикова, романець – лікувальна трава; настій з неї вживають як потогінний та протизапальний засіб.
82.
Чаплія – кухарське знаряддя, з допомогою якого переносять гарячу сковороду, залізний гачок з дерев'яним держалном.
Рубель – дерев'яний валик з ручкою і поперечними зарубками, яким розкачували намотану на качалку білизну.
Ричка – керівниця (К.); доярка.
Гуменний – токовий, старший, що організовував роботу на току. Зображена звичайна для феодально-кріпосницької епохи сцена сутички між ворогуючими сусідами-поміщиками. Як правило, у таких сутичках брала участь двірська челядь, а то й усі піддані.
84.
Як умивалося мазкой – мазка – кров з розбитого обличчя, носа.
86.
Коли пан возний позов дасть – возний – службовець при суді в часи чинності Литовського статуту (див. коментар: III, 97). В обов'язки возного входило подавати позов до суду, свідчити наявність збитків у потерпілої сторони, вводити у власність та ін.
89.
Ківната, кімната – у панських будинках і взагалі у великих хатах – покої, жилі приміщення, на відміну від світлиці – парадної кімнати для прийому гостей. Пор. у народній пісні:
У вдовиці дві світлиці,
Ще й третя кімната,
А у тебе одна хата,
Та й та не прибрата.
Тут хата – жиле приміщення, яке служить і світлицею, і кімнатою, і кухнею.
91.
І як війну вести без збруї – збруя – вся воїнська зброя, обладунок, у кінноті сюди входило також спорядження для коня.
Провіянтмейстер – у російській армії генерал, який відав постачанням (відповідає сучасній інтендантській службі). Посада введена Петром І у 1718 р., скасована у 1864 р.
Кригсцальмєйстер – чиновник при війську, що вів фінансові справи, здійснював контроль, займався також постачанням армії.
93.
Покиньте ж се дурне юнацтво – юнацтво – тут у значенні: нерозважлива молодеча хоробрість, завзяття.
95.
Щоб некрут зараз набирать – тобто оголосити примусовий набір у армію рекрутів-новобранців.
Боярські гроші шафовать – шафовать – витрачати, використовувати.
96.
Таким обрізать ніс і уха – в кінці XVIII – на початку XIX ст. тілесні покарання з відрізанням носа, вух, інших частин тіла ще мали місце в багатьох країнах, в тому числі й Росії. Законодавством передбачалося відрізати вуха або ніс за бунт проти влади. Існував також звичай перед стратою через повішення відрізати ніс та вуха і прибивати їх до шибениці. До відрізання вух офіцінно перестали вдаватися у першій половині XVIII ст., відрізання носа, як засіб покарання, затрималося довше, особливого розмаху набуло, поряд з відрубуванням руки, їіальців, язика, під час розправи над учасниками селянської війни під проводом Пугачова. Для вельмож подібна кара була особливо принизливою, бо тілесним покаранням підлягав тільки простий люд.
97.
О музо, панночко парнаська!.. – у перших чотирьох рядках строфи обігране узвичаєне в поезії доби класицизму звертання до муз, покровительок мистецтва і науки, дочок Зевса й богині пам'яті Мнемозіни. Муз було дев'ять; тут, з огляду на жанр «Енеїди», звертання до Калліопи – музи епічної поезії. Слід відзначити явний перегук цього місця з вступом до поезії Т. Шевченка «Царі», де поет визначає своє художнє завдання («штилем високим розмалюю помазаних») і водночас пародіює тогочасну запобігливу цареславну поезію.
98.
В описі приготувань латинського і троянського воїнства до війни, екіпіровки, забезпечення продовольством, боєприпасами і т. ін., безумовно, відбилося добре знання І. Котляревським як українського козацького військового устрою, що порівняно недавно (у 80-х роках XVIII ст.) був ліквідований, так і армії свого часу, військової справи взагалі. Адже він майже тринадцять років (з квітня 1796 р. по січень 1808 р.) перебував на військовій службі.
А ус в півлокоть би тирчав – вислів походить від старої міри довжини «лікоть» – віддаль від кінця витягнутих пальців руки до ліктя.
100.
Названі окремі командні посади в козацькому війську.
Хорунжий – у первісному значенні цього слова – «підпрапорний», оскільки перебував при полковому прапорі (хоругві) і підлягав безпосередньо полковникові. Середній чин у козацькому війську.
Асаул, осавул – виборна старшинська посада за військово-територіального устрою. Були звання генерального, полкового, сотенного, артилерійського осавула.
Урядник. – молодший чин у козацькому війську.
Отаман – виборний або призначений ватажок у козацькому війську. Курінний отаман очолював козаків з одного села, місцевості, наказний отаман – тимчасово виконував обов'язки курінного, інших виборних командирів аж до самого гетьмана.
101.
У нас в Гетьманщині колись – Гетьманщина – напівофіційна назва земель Лівобережної України, які разом з Києвом були закріплені за Російською державою згідно з підписаним 30 січня 1667 р. Андрусівським договором між Росією і Польщею. Правобережжя відходило до Польщі. В Гетьманщині певною мірою зберігався уклад, який сформувався в добу визвольної війни під проводом Хмельницького: гетьманський уряд, поділ на полки, свій суд, фінанси, самоврядування ряду міст. Під тиском самодержавної політики автономія Гетьманщини дедалі більше занепадала