Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів - Андрій Кузьменко
Возьмі єго рукой,
Тогда он будєт с тобой.
Ето твой ковбой,
Не наступі ногой.
Колокольчик досвідченим оком експерта оцінив ситуацію і намітив зеленкою місце надрізу. В моїх очах давно пливли плями від прийнятої на груди отрути, і маленька зелена плямка зливалася із тим калейдоскопом. Я вирішив не відтягувати, пацієнта не попереджати, й рубонув ножем, висікаючи іскри з гранітного столика. Єрьома так і залишився стояти, закривши очі та відвернувши голову в інший бік. Колокольчик взяв малу єрмолку в руки, покрутив і сказав:
— Шари давай!
Єрмолич виплюнув шарики собі в руку та подав Віті. Гой запхав їх кудись у червоне місиво у своїй руці та замотав бинтом. Таким чином ми прооперували ще двох і допили залишки наркозу. Хлопці-долбойобці були відправлені в палати, а Колокольчіков підвів підсумок операції:
— Адніх зашарашилі. Пайду к Нельке схожу, может, тоже зашарашу.
Мене здивувала досконала методика використання слова «зашарашу» — в двох абсолютно різних значеннях. Причому точність дії, передана цим дієсловом, просто поражала. Адже коренем тут був шар, який ми і заганяли цим нещасним, ну та й Бог з ними.
Нелька. Ця медсестра із терапії мала офігенні ноги, але все те, що вище, не піддавалося описанню без застосування важких медичних діагнозів. Титул Міс Дисгармонія шукав її по світі з дипломом з туалетного паперу і ніяк не міг віднайти маленький будиночок на березі Волги. Колокольчік зазирав до неї виключно тоді, коли перебував у фазі гострого розфокусу. Сьогодні був Нелькин день. Вона ніби відчувала наближення свята, тож перед роботою вилила на себе всі залишки парфумів, які тільки знайшла вдома. (Кажуть, з того часу ворони в цьому районі більше не літають низько над землею.) Колокольчік витягнув з тумбочки остатки дідової гидоти, яка мала невдовзі виступити в ролі афродизіяку, та почалапав, високо піднімаючи ноги, ніби на них були лижі, в бік КПП.
Містер Паштет зайшов у столовку та відкрив холодильник, в якому йому залишали порцію другого, якщо він не встигав пообідати, малюючи свої партійні лозунги. Сьогодні це було картопляне пюре й котлетка з ложечкою салату та кісточкою масла. Він обережно загорнув усе це діло в газету і також вийшов у ніч — в сторону клубу. Там, за сценою, він обладнав собі кімнатку, зробивши стіни із половинок тенісного стола. І коли хтось з офіцерів хотів на чергуванні пограти у пінг-понг, Паштет мусів розбирати свою хату.
У «квартирі» Паштєта було два види речей — художні й для душі. На художніх зупинятися не варто, а для душі в нього були чашки Петрі, які він виносив з лабораторії разом з посіяними в них бактеріями з чиїхось аналізів, а також велика термошафа, де він любовно вирощував все нові й нові штами різноманітних грибів. Дію тих грибів він з успіхом і не без задоволення тестував на собі. Цього вечора Паштет, він же Доктор Біологічних Наук Сергій Павлов, помістив тарілку із своїм другим у термошафу, набрав на реостаті ідеальну для життєдіяльності бактерій температуру і, наспівуючи на ходу видуманий текст, звернувся калачиком на столі біля керамічної стіни термошафи:
«Порой так хочєтся куріть, что я не знаю, что куріть,
И стоіт лі вообщє куріть, єслі так хочєтся куріть...»
Закінчився день, я ліг у своє ліжко-батут, а кольорові кола продовжували плавати навіть перед закритими очима. Мордухович серед ночі упав з ліжка і навіть не проснувся. Наркоз Віті Колокольчікова після вчорашньої дегустації ввійшов в історію як кращий засіб для бальзамування мумій.
Зранку нас розбудив крик беззмінного днєвального Нєфьодова. Він стояв на тумбочці протягом останнього тижня за те, що з’їв п’ять таблеток паркопана, які мали служити Гавріличу за заспокійливе. Гаврілич розніс половину неврології, а половину замінірував, а Нєфьодов — скотина — пробалдів дві доби, з відкритим ротом дивлячись кислотні мультики на екрані своєї підсвідомості, і попустило його тиждень тому, тепер він вдало припаркувався біля тумбочки. ББ ніколи не оприлюднював ЧП у відділенні й боровся з ними своїми власними силами. От і цього разу він сказав:
— Нєфрітов, ти у мєня умрьош на тумбочкє.
Схоже, Нєфьодов був не проти. Тумбочку в неврології можна було б порівняти хіба що з інформаційною стійкою в аеропорту Дубаї — там постійно був двіж, мінялися люди й картини життя. Нєфьодов із простого разгільдяя-наркомана за тиждень перетворився у носія цінної інформації, таку собі наворочену бабцю-комп’ютер, яка сидить під під’їздом і відає всім, що діється навколо. Так і цього ранку, зайшовши у відділення, ББ одразу наказав:
— Нєфрітов, докладивай проісшествія.
— Гаврілич напісял в ордінаторской!
— Што єщьо? — парирував Борісич.
— Обнаружена кровь на столікє в душе, — голосом Лєвітана, якому прищемили яйце, продовжував інформувати Нєфрітов.
— Тоже Гаврілич? — без тіні сумніву спробував уточнити ББ.
— Нєізвєсно, товаріщ майор.
— Нє називай мєня майором, Нєфрітов.
— Я Нєфьодов, товаріщ майор.
— Ти — Нєфрітов, — Борісич махнув рукою, показавши цим жестом, що не бажає більше слухати новини, бо вони не особливо відрізнялися від вчорашніх. За ББ, кульгаючи на одну ногу, зайшла Спіца. Її совині очі були вилуплені так сильно, що здавалося, Спіца зараз пукне.
— Нєфьодов, пазаві мнє Колокольчікова, — з надією на ранковий оргазм попросила вона. Але містер Нєфьодов не проходив курсу етики в Йєльському універі та не особливо переймався тонкощами стосунків Спіци і Колокольчіка. Тому він просто сказав:
— Он у Нелькі в терапії, со вчєра єщьо нє прішол.
ББ в цей момент пробігав у першу палату для огляду і зробив вигляд, що не чув про Вітю. Він ставився до Колокольчіка, як до старого піаніно, яке шкода викинути. Але десь у глибині душі ББ розумів, що Віктор у вільний від роботи час своїм уральським хоботом псує весь його напрацьований за довгі роки контингент. Тому єдине, що міг зробити бос, — це обмежити Колокольчіку вільний час, і частенько засилав його на каторжно-санаторні роботи до себе на дачу.
Натомість Спіца почула інформацію аж за дуже добре, покрилася плямами, ніби до неї раптом вчепилася екзема, і, затинаючись, перейшла на дуже високі колоратурні нотки в
