Таємна вечеря - Борис Ілліч Олійник

Стоїть в одинокій задумі лелека. Об чім ви замислились, гречний колего? Ще рано, колего. Ще в розповні літо. Ще серпень не править від осені мита. Вона йому золото тиче в долоні, Та він невідступно стоїть на кордоні. «Ще рано, — він каже. — Кордон на замкові. Сховай хабарі: стоїмо на законі». Так що ж ви, колего, так рано зібрались? Ще вашим синам досхочу не літалось, Ще ваша дочка перед люстром озерним Не встигла приміряти сукню модерну? Поправив пенсне і промовив лелека: — Вони молоді, їм збиратися легко. А я вже, колего, дійшов того звіту, Коли лаштуватися треба засвіту. Я довго переднім ходив на відвагу. Віднині мій учень вестиме ватагу. А я вже останнім нестиму покуту, Щоб хтось не відбився від рідного гурту. А я вже по-батьківськи тихо простежу, Щоб хтось на чужу не сподобився стежку. Трубить трубіж (Поема)
I
Трубить Трубіж: ми вийшли на рубіж. Позаду — смерк. Попереду — свобода. За Трубежем примружилися орди. І хан на око проміряє ніж. Хан тиче пальцем за своє плече І цідить: «Ну, проб’єш мої застави, А там на тебе вже давно двоглаво Єдиновірний павутиння тче. О, він по-царському ладнає сіть! Не на годину — на віки, гетьмане. Вона заглине і тебе, Богдане, І рід, і люд, і одчайдуху Січ. Я знаю: ти будитимеш мечі, Аби на волю видобуть ключі, — І, може, й вирвешся на мить з кошари, Однак тебе на першій же межі Іще меткіше, ніж мої татари, Назад, в загін, завернуть яничари,