Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

РЕНЕСАНС
Цикл
1. «Візантія і присмерк…»
Візантія і присмерк —                        ранковий,                              мов присмак цикути, і гойдання дахів черепичних —                             наче шовк                                      колісниць                                             і плащів. Увійти у цей день —                      як до леза ножа                                      доторкнутись. Увійти в опалеву кімнату                           з галереями                                   пристаней і човнів. Асфальтована вуличка                           рухом                                 недбалим                                          відімкне сонний порт                    і поезію телеграм, і на тлі цих зелених дерев                                червону                                       цеглу будинків — наче давньої книги                         тонкий                                і потертий сап’ян. Біле сонце              слов’янське                          від сотні                                     суєт піднімає це місто                        на вежі                                 і списи і малює навпроти                     легке                            і кохане обличчя чи дівчатка,               чи панни,                          чи так —                                  ренесансу портрет. 2. «Полудень, курява…»
Полудень, курява, все різке і суворе настільки, що навіть вода в водограях кольору золота стала. (Наша пристрасть вже кинула нас в тінь від парасольки над столиком, краєвид на Поділ і піняву прохолоду склянок) Трохи сумно тому, що здається пом’ятим і зайвим одяг, місто, життя, тільки сонце — тягуче, як мед, учить всіх переможених, що лиш те насолода, що кров’ю і силою взяте, і в граничній яскравості фарб наші слова — ясні, ледь посріблені зовні коханням темним, як татарський набіг. 3. «Ввечері машини поливають вулиці…»
Ввечері машини поливають вулиці, і асфальт стає оксамитовим, наче звук флейти, і це оксамитове звучання вечора стелеться над нами, мов запах розквітлих вишень. Врешті ж, музика подібна до слів, а тут — просто раптом докотилася луна від трамвайного цокотіння, чи далекий гудок пароплава, а чи сміх безтурботний тих, що місто це називали своїм, а були так недовго, що лише майоріння потертих плащів, запах полину і втомлених