Відгуки
Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний
Читаємо онлайн Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний
ПОРИ РОКУ НА АНДРІЇВСЬКОМУ УЗВОЗІ
Цикл
1. Зима
Рости, братва, немов трава, — все неприступно і казково, так закрутімо Ватерлоо, щоб гвардія не підвела. Замети, вітер, і в альковах панянки в’яжуть помела, бо ще висріблює зима шибки в провулках іграшкових. Весь день в легкому напівсні у грубках зблискують вогні і затихають на обличчях. І сіється із димарів сухий, дзвінкий сосновий дим з ледь чутним запахом живиці. 2. Весна
Коли завулками клубочиться туман і зависає в різьблених піддашшях, з пахучих дрів запалене багаття легким вогнем зігріє руки нам. І переробимо історію слов’янства, де буде Див, і княжий каштелян, і ключник золочених брам, і скрип возів, пошкоджених на марші. Полки вернулися і випили вино у срібних чашах за усіх полеглих. Вже вечоріє. Місто, мов легкий вінок, гойдається на течії зеленій. І тьмаво сяють крізь прозорий шовк чорнявих бранок прохолодні стегна. 3. Літо
Джмелі, і ретро, і Поділ. Крути із придихом, бо свято, і підрядилися зіграти під катеринку давніх днів. Катрена в’язь — така строката. Шинки гудуть, і лине рій легенд про замок і повій, і пасторалі шістдесятих. Sic tranzit glori[1]. Для купців цигиче скрипка, і в безладді снують ватаги горобців. Тож піднімайте повні гальби і бийте з розмаху об стіл за білу кізку Есмеральди. 4. Осінь
Опівночі біляві діви відчинять вікна зеленаві — прийшли дощі і тарабанять, неначе стріли вуркотливі. Вихляста тінь пливе над нами, закутавши шарфами шиї, змалюємо димавий Київ і вогнищ відблиски багряні.
Цикл
1. Зима
Рости, братва, немов трава, — все неприступно і казково, так закрутімо Ватерлоо, щоб гвардія не підвела. Замети, вітер, і в альковах панянки в’яжуть помела, бо ще висріблює зима шибки в провулках іграшкових. Весь день в легкому напівсні у грубках зблискують вогні і затихають на обличчях. І сіється із димарів сухий, дзвінкий сосновий дим з ледь чутним запахом живиці. 2. Весна
Коли завулками клубочиться туман і зависає в різьблених піддашшях, з пахучих дрів запалене багаття легким вогнем зігріє руки нам. І переробимо історію слов’янства, де буде Див, і княжий каштелян, і ключник золочених брам, і скрип возів, пошкоджених на марші. Полки вернулися і випили вино у срібних чашах за усіх полеглих. Вже вечоріє. Місто, мов легкий вінок, гойдається на течії зеленій. І тьмаво сяють крізь прозорий шовк чорнявих бранок прохолодні стегна. 3. Літо
Джмелі, і ретро, і Поділ. Крути із придихом, бо свято, і підрядилися зіграти під катеринку давніх днів. Катрена в’язь — така строката. Шинки гудуть, і лине рій легенд про замок і повій, і пасторалі шістдесятих. Sic tranzit glori[1]. Для купців цигиче скрипка, і в безладді снують ватаги горобців. Тож піднімайте повні гальби і бийте з розмаху об стіл за білу кізку Есмеральди. 4. Осінь
Опівночі біляві діви відчинять вікна зеленаві — прийшли дощі і тарабанять, неначе стріли вуркотливі. Вихляста тінь пливе над нами, закутавши шарфами шиї, змалюємо димавий Київ і вогнищ відблиски багряні.
Відгуки про книгу Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний (0)