Цукровик - Олександр Мімрук

справи пішли не так це зрозуміли всі справи пішли не так з того часу коли зміна видала жовтий цукор дехто вирішив накласти на себе руки кинувшись до жомової ями чи підставивши голову під бум відчайдухи бувають поспішними коли потрібно триматися [інтертитри] КОЛИ ТВОЇ НОГИ ПОВИСЛИ У ПОВІТРІ і кагати вже насипані закривавлені найкращими із людей наче високі могили в нових степах посічених глибиною очищувальних канав так починається нове тисячоліття ми протягнули в ньому всього лише рік і такий банальний кінець він тримає її за руку спостерігаючи вибух [інтертитри] ДЕ МІЙ РОЗУМ? ДЕСЬ У ВОДІ ВІН ПЛАВАЄ, ПОДИВИСЬ! завалюються цехи завалюються печі завалюється труба Євангеліє від Саньки
Вано Крюґер

а.

В 1610 році Люїс де Ґонґора завершує сонет, присвячений столиці Королівства, рядками: Efto es Madrid, mejor dijera infierno.

Із цих рядків В'ячеслав Всеволодович Іванов розпочинає таку близьку і знайому нам — настільки знайому, що її мало хто рефлексує — традицію фактичного ототожнення пекла і міста; вершинами цієї традиції є, наприклад, поезії Вільяма Блейка, Шарля Бодлера, Алєксан-дра Блока, et al. Проте Мимрук рішуче виривається із цієї — зі славетними іменами! — традиції. Місто в нього не пекло, не точка входу, з якої немає виходу, а, навпаки, точка виходу.

кожен перший назве ім'я першої людини і це буде не адам кожен другий намалює крейдою залізний супутник