Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів - Андрій Кузьменко

— Задушу уродку! — і не рухалася з місця.

На той час перша кобиліна, яку прозивали Криса, якось підняла свої тєлєса без допомоги танкового домкрата і, не звертаючи уваги на звисаючі з неї макарони, переступила через стіл-ящик у напрямку Аліси, яка обхопила голову руками. Аліса з усієї сили вигнула тіло і копнула її ногою в пах. На мужиків це діє зазвичай сильніше, але за відсутності яєць — цей удар не спричинив нокауту. Криса скрикнула від болю, але так смішно і пискляво, нехарактерно для динозавра такого об’єму, що Фріц аж заржав. А проте підвівся теж, щоби без нього не дай Бог не пройшла така цікава імпреза. Криса впала на Алісу й почала тягати її за волосся. Вона осідлала її зверху, і та не мала можливості вислизнути з-під туші. Ззаду заважала стіна, а друга стіна живої маси пригвоздила її до підлоги. Обличчя Аліси було якраз десь поміж цицьок Криси, і в який бік не пробувала вона повернути голову, їй не вдавалося звільнитися навіть на сантиметр. Але ось Криса сама собі зробила несподіваний фокус — вона підняла за волосся Алісину голову, повернула її в такий спосіб, що її ніс опинився просто перед зубами противниці, так ніби автомобіль, що, виїхавши з тунелю, вперся бампером у ворота, які перекривали виїзд. Ворота повільно відчинилися, і Крисин шнобель почав тріскати розчавленими вуграми, прищиками і різноманітними утвореннями, які вкривали його і всю решту площі цього китоподібного створіння. Руки конвульсивно шарпнулися і відпустили Алісину голову. Вони вхопилися за те місце, де пару секунд тому був удвічі більший ніс, а тепер — огризок, з якого разом зі шмарками й козами капала брудна червона кров. Із-за спини поспішала друга корова, яка зі своїм заторможеним способом життя сприйняла ситуацію таким чином:

— Ах ти халєра какая!

У цю мить Криса повернулася до неї з виразом болю й непорозуміння, і та, друга, переоцінивши побачене, крикнула:

— Ліцо пакусала, уб’ю!! — і скакнула Крисі на плечі. Дуже граціозно, як у матрьошки, змістився центр ваги Криси, вона подалася назад, а та, друга, з усього маху, зробивши в повітрі траєкторію мертвої петлі, головою заїхала в стіну. Причому — так званими м’якими частинами, бо такого удару кісткою стіна напевно б не витримала. Криса витягнула голову з-поміж її ніг, викручуючи її, як штопором корок з вина, який розбух у горловині і не хоче вилізати. І в останній момент, коли голова піддалася, вона перднула, як пес з анекдоту, що настрашив сам себе. Всі джентльмени, крім Фріца, з цікавістю спостерігали за сценкою імпровізованої вистави. Фріц уже стояв біля Алісиної голови, яка була притиснута майже нерухомим тілом другої корови і гула по інерції від удару, як вулик. Взявши під пахви тушу викинутого на берег кита, Фріц сплюнув на підлогу і крикнув:

— Кампазітар, на’, шо сидиш? Бери за ноги, на’, поможи, на’!

Кампазітар з огидою поміг віднести на два кроки тушу подружки і, кинувши її додолу, заходився витирати салфетками руки.

— Шо треш, на’, давай з тою шось рішати, — Фріц кивнув у бік Аліси, яка стояла навколішках і терла задню частину голови.

— А шо рішати, Фріц, ти шо задумав? — уклинився в розмову Йог.

— Так. Всі на фіґ звідси, бистро. Я розберуся сам. — У ролі головного тусовки Лєший виглядав поважно, і було видно, що йому це подобається.

— Чуєш, Лєший, заграв ти вже на’ з цими пріколами. Може, я собі сам придумаю, шо робити? — Фріц явно був настроєний поборотися за свою свободу дій, і його не влаштовувала драма, яка закінчилася, не почавшись.

— Фріц, ноги в руки — і тебе нема тут, поняв? — Лєший зробив крок уперед і витягнув руку в напрямку дверей. Фріц рвонув за його руку і вдарив головою в морду, одночасно засаджуючи йому коліном під дихало. Лєший, із закривавленим ротом, упав на коліна і дістав ще один потужний удар фляшкою по голові. Фріц набував бонусів у цій грі, і всі решта, крім Криси, яка мила свій огризок під краном, з острахом чекали розвитку подій. Недарма його назвали Фріцом — ще в дитинстві на Великій землі після школи він зловив котенятко і заживо спалив його в під’їзді у поштовій скриньці своєї сусідки, яка сварила на нього, що він цупить у неї кольорові журнали. Його клинило, і дуже серйозно, так що всі присутні про це знали. Він попав у цю Зону випадково, вийшовши попісяти з поїзда зі страшного бодуна, і жив тут досить мажорно, позаяк йому дуже до вподоби були розклади цього бедламу. Фріц широко розставив ноги, видно, тренувався робити це перед дзеркалом зі старих фільмів про війну. Оглянув усіх страшними очима, опустив погляд на Лєшого, який не рухався у нього під ногами.

— Йог, йди по тачку, відвезем ту курву до мене на хату, а ви, карови, тут приберете. Алєг (так він звав Кампазітара, коли від нього щось йому треба було), йди на кухню, я тобі шось скажу. — Вони вдвох зупинилися в темному коридорі, і Кампазітар різко повернувся і сказав:

— Ти шо, Фріц, та нам же капєц буде. Старий Лєшого мерію підніме, нас закопають нафіґ. Дзвони по лікаря, хай шось робить, мені страшно. Мені обіцяли, що витягнуть звідси. Фріц!

— Тільки не плач, на’, Алєг, на’. Закумарили ті тьоли всі з соплями, і ти туда же. Не бойся нікого. Ми його сховаєм, і тьолу припрячєм. А потім через пару днів шота придумаєм. У мене є виходи на медикаменти — може, накачаєм якоюта байдою, шоби забув на’, хто він вопше. А потім старому підкинем, скажем — наївся сіньки, дурак, і накурився шмалю — хай розгрібає.

— А як старий аналізи зробить, або хтось здасть, шо то ми намутили?

— А якшо нє? — Фріц заржав і потягнув Олега до кімнати. Аліса сиділа навкарачки, втупивши погляд у підлогу. Фізичні розбори не належали до дисциплін, якими вона могла б похвалитися. Вона чекала від долі, що буде далі за сценарієм.

Машина, якою керував Йог, була схожа на шкарлупу, черепаху, до якої причепили двигун внутрішнього згоряння. Всі його бебехи були наверху. Під машиною була прив’язана мильниця, куди