Збірка творів - Вільям Шекспір

у тому сні. Ще людські очі такого не чули, людські вуха такого не бачили, людські руки такого не торкалися, людський язик не може збагнути і людський розум не може вимовити того, що мені приверзлося. Ось намовлю Пітера Клинця, хай складе баладу про мій сон. І хай балада так і називається: «Навоїв сон», бо в ньому все наче на навій намотане. А я ту баладу після вистави сам проспіваю перед князем. Може, навіть, щоб воно дехвектніше прозвучало, проспіваю зразу після Тізбиної смерті.

(Виходить)

Сцена 2

Входять Клинець, Дудка, Носик і Замірок.

КЛИНЕЦЬ

Ти посилав кого додому до Навоя? Він уже вернувся?

ЗАМІРОК

Нема ні слуху ні духу. Його, напевне, забрала нечиста сила.

ДУДКА

Як він не вернеться, пропала наша вистава. Як же ми гратимем без нього?

КЛИНЕЦЬ

Ну, звісно, нічого не вийде. В усіх Афінах не знайдеш другого такого актора на роль Пірама.

ДУДКА

Так, він серед усіх афінських ремісників найрозумніший.

КЛИНЕЦЬ

Атож, і найпоказніший, а голос у нього просто хвантоменальний.

ДУДКА

Треба казати «хвеномальний», бо хвантом — це, пробач на слові, пуста мара.

Входить тесля Гембель.

ГЕМБЕЛЬ

Хлопці, князь виходить із храму, і там повінчалися ще дві чи три пари панів та паній. Якби наша вистава пройшла, то ми всі б розбагатіли.

ДУДКА

Ох, бідний наш Навій! Це ж він нікуди б не дівся від шести пенсів щоденно, поки й віку його. Не я буду, коли князь не призначив би йому тих шести пенсів за те, що він зіграв Пірама. І він таки заробив би їх. Шість пенсів щодня за Пірама, і квит!

Входить Навій.

НАВІЙ

Де ж мої хлопці? Де ж мої молодці?

КЛИНЕЦЬ

Навій! О благословенний день! О щаслива хвилина!

НАВІЙ

Майстри, я вам можу такі дива розказати! Тільки не допитуйтесь які, бо як я вам розкажу, то пропала моя добра слава в усіх Афінах. Але я вам неодмінно все розкажу, достоту все, як воно було.

КЛИНЕЦЬ

Ну що ж, ми слухаємо, брате Навою!

НАВІЙ

Ані слова! Я тільки хочу сказати вам, що князь уже пообідав. Збирайте своє причандалля та поприв’язуйте міцні шворки до своїх борід і нові банти до черевиків. І не гаймося, зійдімося всі коло палацу. Хай кожен перегляне свою роль. Одне слово, вибрали саме нашу п’єсу. Та глядіть, щоб Тізба мала на собі чисту білизну, а той, хто гратиме Лева, щоб не обрізав нігтів: хай виглядають, наче левині пазури. І ще, любі мої актори, не їжте ні часнику, ні цибулі, щоб віддих наш пахнув приємно, і я не маю сумніву, що глядачі скажуть: от приємна вистава! Ну, годі балачок! Ходімо! Чуєте, ходімо!

Виходять.

Дія п’ята

Сцена 1

Афіни. Зала в Тезеєвім палаці.

Входять Тезей, Іпполіта, Філострат, вельможі й слуги.

ІППОЛІТА

Чудна, Тезею, розповідь коханців!

ТЕЗЕЙ

Така чудна — аж віри щось не йметься.

В байки про фей ніколи я не вірив.

У всіх коханців, як у божевільних,

Кипить у голові: уява їхня

Таке витворює, що й не збагне

Його холодний розум. Навіженець,

Коханець і поет — бредня суцільна.

Шаленець бачить більше чортівні,

Ніж є у цілім пеклі. А коханці

Вбачають Ледину дочку в циганці.

Поетів зір в високому безумстві

Блукає поміж небом і землею,

І, як уява створює подобу

Речей незнаних, так перо поета

І плоть, і назву, й місце надає

Тому, що є лише пустим повітрям.

Таку уява буйна має силу,

Що, тільки-но якусь зачувши втіху,

Вже й бачить, хто ту втіху принесе.

А страх її посяде — то вночі

Ведмедя вгледить в кожному кущі.

ІППОЛІТА

Е ні: все те, що сталося за ніч

І почуття їм так перемінило,

Не про саму лиш гру уяви свідчить:

Якась правдива суть у ньому є.

І все ж — яке воно чудесне й дивне!

Входять Лізандр, Деметрій, Гермія й Гелена.

Ну, ось вони, щасливі та веселі.

Вітаю вас; нехай любов і радість

Вас супроводять.

ЛІЗАНДР

Хай же й вас, наш князю,

Вони ведуть і до стола, й до ложа.

ТЕЗЕЙ

Що ж нас розважить — маскарад чи танці?

Як збавити ці довгі три години,

Що від вечері і до сну лишились?

Де наш постійний розпорядник свят?

Що нас потішить? Чи нема вистави,

Щоб розігнать нудьгу годин повільних?

Покличте Філострата.

ФІЛОСТРАТ (виходить наперед)

Тут я, князю.

ТЕЗЕЙ

Що нам приготував ти на сьогодні?

Чи маскарад? Чи танці? Чим заповнить

Нудні години? Чим розвеселитись?

ФІЛОСТРАТ

(подає йому папір)

Ось список підготованих розваг.

Високосте, я вам лишаю вибір.

ТЕЗЕЙ

А! «Бій з кентаврами». «Афінський євнух

Співатиме у супроводі арфи».

Не треба. Це я вже читав коханій

На честь Геракла, родича мого.

«Як п’яні жриці Вакха в дикій люті

Фракійського співця живцем роздерли».

Це давня п’єса — грали ще тоді,

Як я з-під Фів вернувся переможцем.

«Як дев’ять муз оплакують Науку,

Що в злиднях Богу душу віддала».

Це, певно, гостра, в’їдлива сатира,

Непідходяща для весільних свят.

«Коротка п’єса про Пірама й Тізбу,

Трагедія весела і тривала».

Трагедія — і водночас весела?

Коротка і тривала воднораз?

Так це ж гарячий лід і чорний сніг!

Ну як знайти у цім безглузді глузд?

ФІЛОСТРАТ

У п’єсі, князю, лиш десяток слів,

І я коротшої не чув ніколи,

Але й того десятка забагато,

Тому вона тривала. В ній немає

Ні слова до ладу, немов навмисне.

Трагедія вона лише тому,

Що в ній герой Пірам себе вбиває.

Я плакав, репетицію дивившись,

Але, признаюсь, плакав я зі сміху.

ТЕЗЕЙ

А хто ж актори?

ФІЛОСТРАТ

Все афінські люди,

Ремісники звичайні, що навикли

Руками працювать, не головою,

І ось тепер свою невправну пам’ять

Заради вас обтяжить захотіли.

ТЕЗЕЙ

Ну, коли так, подивимось виставу.

Філострат

Не варто, князю! Я її дивився.

Немає в ній цікавого ні крихти,

Хіба що вас побавить їхня щирість

У тих незграбних і тяжких зусиллях

Вам догодити.

ТЕЗЕЙ

Хочу цю виставу

Побачити, бо простосердя й ревність

Чогось поганого створить не можуть.

Сідайте, дами. Приведи акторів.

Філострат виходить.

ІППОЛІТА

Я не люблю, коли надмірна ревність

Бере на себе ношу затяжку.

ТЕЗЕЙ

Такого ти, кохана, й не побачиш.

ІППОЛІТА

Ти ж чув — вони не здатні ні до чого.

ТЕЗЕЙ

Ми тим щедріші будемо, коли

Подякуємо їм за те «ніщо».

Те, що вони наплутають, ми будем

Розплутувать — і хай це нас потішить.