Відгуки
І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін
Читаємо онлайн І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін
Вже й літо вийшло у дорогу, Хоч дощ вночі був, аж гуло. Сьогодні попрошу у Бога, Щоб теплим літечко було. «Купается в волнах заката…»
Купается в волнах заката Сосновый задумчивый лес. Он выглядит строго и свято На фоне вечерних небес. Они постепенно меняют Привычный для дня синий цвет, Ведь солнце на них оставляет Заката алеющий след. Стирая исконные грани Меж летними ночью и днем, Диск солнца, блуждающий странник, Пылает закатным огнем… Текут за минутой минута, Свет тает в открытом окне И звездочки с неба кому-то Мигают уже в тишине. «Вечірнє сонце золоте проміння…»
Вечірнє сонце золоте проміння Крізь верховіття сипле навмання, Мов розсіває сонячне насіння, Що проросте наступного вже дня Світанком юним, чистим і безхмарним, Який весь світлих сповнений надій. Тож справу з вами робимо не марно, І зійде зерня полум’яних мрій! «Липка волога обгортає тіло…»
Липка волога обгортає тіло. Нема дощу, якого так чекали, Хоча надвечір хмари налетіли І наче муром небо обіклали. Здавалось, зараз як припустить злива, І блискавиці спалахнуть у небі, І під дощем земля дихне щасливо, Бо він їй нині дуже, дуже треба. Після спекот вона, як удовиця, Що вже сама втомилась вікувати І хоче, щоби руки чоловічі Її могли знов ніжно обійняти. Щоб стало млосно їй від поцілунку І спрагле тіло всотало вологу… Тому і жде дощу, немов дарунку, Як щастя, подароване їй Богом. «Як гарно впасти у траву…»
Купается в волнах заката Сосновый задумчивый лес. Он выглядит строго и свято На фоне вечерних небес. Они постепенно меняют Привычный для дня синий цвет, Ведь солнце на них оставляет Заката алеющий след. Стирая исконные грани Меж летними ночью и днем, Диск солнца, блуждающий странник, Пылает закатным огнем… Текут за минутой минута, Свет тает в открытом окне И звездочки с неба кому-то Мигают уже в тишине. «Вечірнє сонце золоте проміння…»
Вечірнє сонце золоте проміння Крізь верховіття сипле навмання, Мов розсіває сонячне насіння, Що проросте наступного вже дня Світанком юним, чистим і безхмарним, Який весь світлих сповнений надій. Тож справу з вами робимо не марно, І зійде зерня полум’яних мрій! «Липка волога обгортає тіло…»
Липка волога обгортає тіло. Нема дощу, якого так чекали, Хоча надвечір хмари налетіли І наче муром небо обіклали. Здавалось, зараз як припустить злива, І блискавиці спалахнуть у небі, І під дощем земля дихне щасливо, Бо він їй нині дуже, дуже треба. Після спекот вона, як удовиця, Що вже сама втомилась вікувати І хоче, щоби руки чоловічі Її могли знов ніжно обійняти. Щоб стало млосно їй від поцілунку І спрагле тіло всотало вологу… Тому і жде дощу, немов дарунку, Як щастя, подароване їй Богом. «Як гарно впасти у траву…»
Відгуки про книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін (0)