Відгуки
І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін
Читаємо онлайн І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін
Ці літні ночі – то безмежна втіха, Політ бажання, спинений на мить. Яка ж бо тиша, спокоєм все диха! Лиш тільки серце радісно дзвенить. «Из-за угла выглядывает лето…»
Из-за угла выглядывает лето, Словно мальчишка, весело свистя. Как ты, не знаю, но я видел где-то Вот это шаловливое дитя. Может, оно из детства к нам примчалось Или из дальней юности пришло… Но точно знаю, что еще не старость Из-за угла смеется так светло. «Вранці заступили небо хмари…»
Вранці заступили небо хмари, Та дощу вони не обіцяють. Хоч цих хмар сьогодні не чекали, Та нічого, хай собі літають. Бо й між ними сонце проглядає, То чому б хмаркам не політати? Доброго я дня усім бажаю, Адже літо – завжди наче свято. «Все небо в білих блискавицях…»
Все небо в білих блискавицях, Але громів чомусь не чути… Принишкла поночі столиця В тривозі: що то має бути? Тривога просто вже розлита В задушливій червневій ночі, Й густе повітря можна пити. І п’єш, хоч дуже неохоче. Неспокій душу обіймає, Хвилюють білі блискавиці. Ми ж зливи і громів чекаєм: Я та стривожена столиця. «Дощить, дощить… Немов в проріху…»
Дощить, дощить… Немов в проріху Щодня з небес тече вода. І, начебто, іще не лихо, Та, певним чином, вже біда. Та й сонце рідко виглядає, І що не день, то в різний час. То ранком трошечки засяє, То в полудень потішить нас.
Из-за угла выглядывает лето, Словно мальчишка, весело свистя. Как ты, не знаю, но я видел где-то Вот это шаловливое дитя. Может, оно из детства к нам примчалось Или из дальней юности пришло… Но точно знаю, что еще не старость Из-за угла смеется так светло. «Вранці заступили небо хмари…»
Вранці заступили небо хмари, Та дощу вони не обіцяють. Хоч цих хмар сьогодні не чекали, Та нічого, хай собі літають. Бо й між ними сонце проглядає, То чому б хмаркам не політати? Доброго я дня усім бажаю, Адже літо – завжди наче свято. «Все небо в білих блискавицях…»
Все небо в білих блискавицях, Але громів чомусь не чути… Принишкла поночі столиця В тривозі: що то має бути? Тривога просто вже розлита В задушливій червневій ночі, Й густе повітря можна пити. І п’єш, хоч дуже неохоче. Неспокій душу обіймає, Хвилюють білі блискавиці. Ми ж зливи і громів чекаєм: Я та стривожена столиця. «Дощить, дощить… Немов в проріху…»
Дощить, дощить… Немов в проріху Щодня з небес тече вода. І, начебто, іще не лихо, Та, певним чином, вже біда. Та й сонце рідко виглядає, І що не день, то в різний час. То ранком трошечки засяє, То в полудень потішить нас.
Відгуки про книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін (0)