Таємна вечеря - Борис Ілліч Олійник

де шкіриться світлина якогось претендента, і краєм вуха слухаючи ще одного — з базару, зітхає: «І в кого воно, стерво, навчилося так брехати?!» Покупець, повертаючи жінці здачу, усміхається: — Це вам, мамо, гонорар за правдиву інформацію... Перепрошую, як Вас величати? — Мене? — перепитала. — Та зовіть просто: Україна... Нічний візит
І явився з ночі Ворон, чорно-сизий, як рілля. — Звідки... ви? — отерп мій голос. Одвернувсь: — А звідтіля. — І загруз у верховіття, наче привид з потойсвіть. У його залізних кігтях щось окровлене тремтить. — Що там... що то в кігтях б’ється? — захитався мені світ. — А-а, тремтиш? То людське серце — маю здобич на обід. — Чи далеко ж ті... угіддя, звідки здобич припасли? — — Там, на Косово, де сербів косить смерть у три коси! — Леле! Що ж ми тут розсілись: треба ж рятувать братів! — Сплюнув жовч: — Досидівсь, куме: я по тебе прилетів. — Ох, біда! Коли б же знали, ми б грудьми — супроти зла! Обірвав: — Дарма лукавиш: ваша черга надійшла. Вам волали: «Гей, слов’яни!» — Ви ж ховалися до нір. — І, крилом роздерши ніч, Увігнав у серце дзьоба, мов кривий османський ніж! ... Місяць обірвавсь, як бомба, — Прямо меживіч. Остання дорога Нестора
У смерклому небі по чорному — ворони чорні. По сірому полю, по сірому — тіні женуть... Збирайтеся, Батьку. Уже пугачі ізвечора Накликали тоскно дорогу в чужу чужину. Уже ви ніколи не вернетесь, Батьку, додому. Крутий кулемет на півслові розгублено стих. І грива конева в зажурі опала додолу. І хлопці-махновці зів’яли — ні в сих і ні в тих. ... Коли в домовині відплив у паризькі тумани, На всі запитання дала йому відповідь смерть. І тільки єдине забрав у могилу, як рану: «За що ж ми, Вкраїно, себе посилали на хрест?» Нерідна земля прийняла у холодні лещата. Чужа чужина.