Енеїда - Іван Петрович Котляревський

Безпечно спати залягли;

Аж ось поромщик їх, проноза,

На землю впав, як міх із воза,

І, мов на пуп, репетовав:

«Пропали всі ми з головами,

Прощаймось з тілом і душами,

Остатній наш народ пропав.

[9] Заклятий острів перед нами,

І ми його не минемо,

Не пропливем нігде човнами,

А на йому пропадемо;

Живе на острові цариця

Цірцея, люта чарівниця

І дуже злая на людей;

Які лиш не остережуться,

А їй на острів попадуться,

Тих переверне на звірей.

[10] Не будеш тут ходить на парі,

А зараз підеш чотирма;

Пропали, як сірко в базарі!

Готовте шиї до ярма!

По нашому хахлацьку строю

Не будеш цапом, ні козою,

А вже запевне що волом:

І будеш в плузі походжати,

До броваря дрова таскати,

А може, підеш бовкуном.

[11] Лях цвенькати уже не буде,

Загубить чуйку і жупан,

І «не позвалям» там забуде,

А заблеє так, як баран.

Москаль – бодай би не козою

Замекекекав з бородою;

А прус хвостом не завиляв,

Як, знаєш, лис хвостом виляє,

Як дуже Дойда налягає,

І як Чухрай угонку дав.

[12] Цесарці ходять журавлями,

Цірцеї служать за гусар

І в острові тім сторожами.

Італіянець же маляр,

Ісквапнійший на всякі штуки

Співак, танцюра на всі руки,

Уміє і чижів ловить;

Сей переряжен в обезяну,

Ошийник носить із сап’яну

І осужден людей смішить.

[13] Французи ж, давнії сіпаки,

Головорізи-різники,

Сі перевернуті в собаки,

Чужі щоб гризли маслаки.

Вони і на владику лають,

За горло всякого хватають,

Гризуться і проміж себе:

У них хто хитрий, то і старший,

І знай всім наминає парші,

Чуприну всякому скубе.

[14] Повзуть швейцарці черв’яками,

Голландці квакають в багні,

Чухонці лазять мурав’ями,

Пізнаєш жида там в свині.

Індиком ходить там гішпанець,

Кротом же лазить португалець,

Звіркує шведин вовком там,

Датчанин добре жеребцює,

Ведмедем турчин там танцює;

Побачите, що буде нам».

[15] Біду побачив неминучу,

Троянці всі і пан Еней

Зібралися в одну всі кучу

Подумать о біді своєй,

І миттю тут уговорились,

Щоб всі хрестились і молились,

Щоб тілько острів їм минуть.

Молебень же втяли Еолу,

Щоб вітрам, по його ізволу,

В другий бік повелів дмухнуть.

[16] Еол молебнем вдовольнився

І вітрів зараз одвернув,

Троянський плав перемінився,

Еней буть звірем увильнув.

Ватага вся повеселіла,

Горілка з пляшок булькотіла,

Ніхто ні каплі не пролив;

Потім взялися за весельця

І пригребнули всі од серця,

Мовби Еней по пошті плив.

[17] Еней, по човну походжая,

Роменський тютюнець курив;

На всі чотири розглядая,

Коли б чого не пропустив.

«Хваліте, – крикнув, – братця, бога!

Гребіте дужче якомога,

От Тібр перед носом у нас,

Ся річка Зевсом обіщана

І з берегами нам оддана.

Греби! – от закричу шабас!»

[18] Гребнули раз, два, три, чотири,

Як на! – у берега човни;

Троянці наші чуприндирі

На землю скіць – як там були!

І зараз стали розкладатись,

Копати, строїть, ташоватись,

Мов їм під лагер суд одвів.

Еней кричить: «Моя тут воля,

І кілько оком скинеш поля,

Скрізь геть настрою городів».

[19] Земелька ся була Латинська,

Завзятий цар в ній був Латин;

Старий скупиндя – скурвасинська,

Дрижав, як Каїн, за алтин.

А также всі його підданці

Носили латані галанці,

Дивившись на свого царя;

На гроші там не козиряли,

А в кітьки крашанками грали,

Не візьмеш даром сухаря.

[20] Латин сей, хоть не дуже близько,

А все олімпським був рідня,

Не кланявся нікому низько,

Для його все була бридня.

Мерика, кажуть, його мати,

До Фавна стала учащати

Та і Латина добула.

Латин дочку мав чепуруху,

Проворну, гарну і моргуху,

Одна у нього і була.

[21] Дочка була зальотна птиця

І ззаду, спереду, кругом;

Червона, свіжа, як кислиця,

І все ходила павичом.

Дородна, росла і красива,

Приступна, добра, не спесива,

Гнучка, юрлива, молода;

Хоть хто на неї ненароком

Закине молодецьким оком,

То так її і вподоба.

[22] Така дівча – кусочок ласий,

Заслинишся, як глянеш раз;

Що ваші гречеські ковбаси!

Що ваш первак, грушевий квас!

Завійниця од неї вхопить,

На голову насяде клопіт;

А може, тьохне і не там.

Поставить рогом ясні очі,

Що не доспиш петрівськой ночі;

Те по собі я знаю сам.

[23] Сусідні хлопці женихались

На гарну дівчину таку,

І сватать деякі питались,

Які хотіли, щоб смаку

В Латиновій дочці добиться,

Царя приданим поживиться,

Геть, геть – і царство за чуб взять.

Но ненечка її Амата

В душі своїй була строката,

Не всякий їй любився зять.

[24] Один був Турн, царьок нешпетний,

З Латином у сусідстві жив,

Дочці і матері прикметний,

І батько дуже з ним дружив.

Не в шутку молодець був жвавий,

Товстий, високий, кучерявий,

Обточений, як огірок;

І війська мав свого чимало,

І грошиків таки бряжчало,

Куди не кинь, був Турн царьок.

[25] Пан Турн щось дуже підсипався

Царя Латина до дочки,

Як з нею був, то виправлявся

І піднімавсь на каблучки.

Латин, дочка, стара Амата

Щодень від Турна ждали свата,

Уже нашили рушників

І всяких всячин напридбали,

Які на сватанні давали,

Все сподівались старостів.

[26] Коли чого в руках не маєш,

То не хвалися, що твоє;

Що буде, ти того не знаєш,

Утратиш, може, і своє.

Не розглядівши, кажуть, броду,

Не лізь прожогом перший в воду,

Бо щоб не насмішив людей.

І перше в волок подивися,

Тогді і рибою хвалися;

Бо будеш йолоп, дуралей.

[27] Як пахло сватанням в Латина

І ждали тілько четверга,

Аж тут Анхізова дитина

Припленталась на берега

Зо всім своїм троянським плем’ям.

Еней не марно тратив врем’я,

По-молодецьку закурив:

Горілку, пиво, мед і брагу

Поставивши перед ватагу,

Для збору в труби засурмив.

[28] Троянство, знаєш, все голодне

Сипнуло ристю на той клик;

Як галич в врем’я непогодне,

Всі підняли великий крик.

Сивушки зараз ковтонули

По ківшику, і не здригнули,

І докосились до потрав.

Все військо добре убирало,

Аж поза ухами лящало,

Один перед другим хватав.

[29] Вбирали січену капусту,

Шатковану, і огірки

(Хоть се було в час м’ясопусту),

Хрін