Таємна вечеря - Борис Ілліч Олійник

у гречкосіях, І — ні з чим. І моститесь одсидітись у вербах, Покіль з ордою наодинці серби Стоять на смерть за православний рід. Гей, не відсидітесь: після Балкана І вас обіруч візьмуть в ятагани, Скрутивши в’язи у баранів ріг! Злізайте з печі! Вдарте у кресало, Аби вогонь пропік на душах сало І нагадав, що править не живіт, А дух Шевченка — віщого месії, Що ми вкраїнці, а не гречкосії, Що ми — живі! Та вже коли і пам’ять одібрало, І дух, і вуха вам позакладало, — Тоді у ніч відплати, з небуття Ми встанем грізно, мертві, та не вбиті, Аби хоч плюнути у твар невмиту Вам, що мерцями стали за життя! Інвектива — 2
У шабаші свавільної свободи, Під’юджувані із суфлерських буд, Ми, наче зомбі, не спитавши броду, Пустились в блуд. Заблукані в глухім чортополосі, З похмілля так і не збагнули суть: Що то ж не ми йдемо, сліпі та босі, А нас ведуть. Мов пішаки залаштункових ігрищ, Не згледілись, як просвистіли все: Від Батьківщини до імен і прізвищ, — А нас несе, Немов човна без весел і правила У темний вир трагедій морових, Де нас чекає доля оніміла Рабів нових. І покіль ви, такі свідомі й ситі, Годовані із нетутешніх блюд, Шукаєте нам корінь у санскриті, — Нас в корінь б’ють! І заки всує плачете по слову На всіх майданах і на всі лади, — Свої ж поганці українську мову Здають в латинь. А ми йдемо за вами навздогінці. І як не вимрем, дійдемо таки в Європу. Але вже — не українці, А хохлаки. І наймуть нас гуманні чужоземи Водить ослів на ранній променад. Самі ж зведуть на нашім чорноземі Новий Багдад.