Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний

Колись в провінційних містечках вірган приніс йому дар картярів і поетів — стрільчасті склепіння й стрілецький талант, чи просто відвагу прожити і вмерти. Ці ночі, закутані в золото слів, лягають все глибше, бо врешті й не скажеш, що носимо в грудях, на серці, усі — дзвінкові, вінові, мар’яжні. Та ми сюди вийшли: о голос орди — останній чи перший — що всіх піднімає. Долоні твої пливуть, як човни, до мене, до нас, до Дунаю. 3. Танго в космосі

З Дідьє Маруані

Темна вервечка вершників, що похмуро скачуть крізь гори. Капелюхи барвисті і карабіни через плече, і пісок, мов хвороба, скрипить на чорних затворах, і лягли шкіряні патронташі, наче долі, навхрест. А під вечір над морем іде втомлено ця кавалькада, б’ють навскид карабіни в чорну тінь корабля, темний погляд прицілу вже когось переважив через поручні в воду… Силуети верхівців і негостинна земля. Це небачено важко — повернутись, як Данте, без маєтків і мудрості, тільки з печаллю в очах, і принести лиш спогад, як гойдало це танго коханців перламутровим блиском на зірках, де шумів екіпаж. І години мовчання, коли ніч — як бліда Навзікая, і падіння між зорі, так само, як падає сніг. Ореол ліхтарів                   кружеляє, лише кружеляє. Образ моря і квітів, наче тінь, на обличчя ліг. Пристібнути паски і нехай даленіє і тоне цей розгойданий світ світлих звуків і лагідних німф. Капелюхи — на очі, луна затихає в горах, шарудіння дощу, запах вересу, дальній дзвін. МІСТО
1. «День, коли вікна відчинимо…»
День, коли вікна відчинимо і побачимо сонце, що золотавим порохом заливає будинки. Все, що позаду, промайнуло, як один вечір, кольоровий, п’янкий,— спалахи світла і музика темними тінями лягали на очі, заплющені в коханні, але бачиш — минула ніч, минула розгубленість, і ми прокинулися — місто світилося, омите ранковим дощем. Горді обличчя друзів, тих найближчих і втрачених з