Відгуки
Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний
Читаємо онлайн Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний
означають предмети, яких ми торкаємось, музику для танців і спогадів і посмішки друзів, які кажуть, що нам пощастило. Але іноді я зустрічаю тебе вже лише випадково в натовпі, серед парасольок і вологих плащів, зупиняю, слухаю твої докори і запрошую разом провести вечір, і згодом, залишившись наодинці, ми замовкаємо, тільки півколами падає світло на наші обличчя. 4. «Настає мить…»
Настає мить, коли я виходжу з роботи і ти чекаєш на мене на лавочці біля театру. Біля тебе затишно, як десь у гірських лісах, коли курить багаття і тихо шелестить річка. Я опускаю обличчя в комір светра, і день, витриманий на каві і цигарках, сварки і втома потроху забуваються, а натомість вулиця наповнюється кольорами осіннього вечора, золотим світлом твого волосся і шепотом твоїх губ, теж поки що трохи втомлених, але вже радих нашій зустрічі. ВЕЧІР У ПЕРЕДГІР'Ї
1. «Волосся твоє, розсипане на плечі, впало…»
Волосся твоє, розсипане на плечі, впало повільно, руки мої — заплутані в світлому шумовинні. Станція, тіні химерні і шарудяве листя, вітер хитає голос, мов гілочку кипариса. Будинків пласкі покрівлі і гори Чор-Беду бачу, і в темному силуеті дороги тебе десь бачу, і в кам’яному місті білі замети бачу, колії, всипані листям, за мінаретами бачу. Ніч — наче відблиск вогню, що в зіницях твоїх палає, стукіт коліс змішався з вогниками кав’ярень. Двері відчиню. Ввійду. Сонце далеких маєв, наче візок в долині, з-за куряви випливає. Але дорога — дорога. Кинуто все на вітер — запах твого волосся, осінь, поземка, вітер. Кіптяві столи в чойхонах, і обережний вітер постаті наші гойдає, обрії, вежі, вітер. 2. «Тут, де запах диму…»
Тут, де запах диму злився з запахом мокрої підлоги і столів, чай підношу до губ, і гаряча вода створює затишок. І тоді приходять спогади.
Настає мить, коли я виходжу з роботи і ти чекаєш на мене на лавочці біля театру. Біля тебе затишно, як десь у гірських лісах, коли курить багаття і тихо шелестить річка. Я опускаю обличчя в комір светра, і день, витриманий на каві і цигарках, сварки і втома потроху забуваються, а натомість вулиця наповнюється кольорами осіннього вечора, золотим світлом твого волосся і шепотом твоїх губ, теж поки що трохи втомлених, але вже радих нашій зустрічі. ВЕЧІР У ПЕРЕДГІР'Ї
1. «Волосся твоє, розсипане на плечі, впало…»
Волосся твоє, розсипане на плечі, впало повільно, руки мої — заплутані в світлому шумовинні. Станція, тіні химерні і шарудяве листя, вітер хитає голос, мов гілочку кипариса. Будинків пласкі покрівлі і гори Чор-Беду бачу, і в темному силуеті дороги тебе десь бачу, і в кам’яному місті білі замети бачу, колії, всипані листям, за мінаретами бачу. Ніч — наче відблиск вогню, що в зіницях твоїх палає, стукіт коліс змішався з вогниками кав’ярень. Двері відчиню. Ввійду. Сонце далеких маєв, наче візок в долині, з-за куряви випливає. Але дорога — дорога. Кинуто все на вітер — запах твого волосся, осінь, поземка, вітер. Кіптяві столи в чойхонах, і обережний вітер постаті наші гойдає, обрії, вежі, вітер. 2. «Тут, де запах диму…»
Тут, де запах диму злився з запахом мокрої підлоги і столів, чай підношу до губ, і гаряча вода створює затишок. І тоді приходять спогади.
Відгуки про книгу Київські контури. Вибрані вірші - Аттіла Могильний (0)