Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів - Андрій Кузьменко
Вже хтось мене торкає, ніби сон.
Я зрадив своє тіло й свої очі,
Але ніколи не віддам його.
Той прикрий світ
Я наберу води і знов вікно помию,
Там, за моїм вікном, шалений світ.
Навколо нас ростуть давно сухі дерева
І в тому лісі ми шукаєм слід.
Той прикрий світ штовхає і кидає,
Той прикрий світ чомусь такий дурний.
Наш прикрий світ, а іншого немає,
Бо прикрий він...
Я мию кожен день знов брудні мої ноги,
А зліва мій сусід вже посивів.
То небо тисне так, шо ніби вже не може,
І ліс наш почорнів — то він горів.
Той прикрий світ штовхає і кидає,
Той прикрий світ чомусь такий дурний.
Наш прикрий світ, а іншого немає,
Бо прикрий він...
Я нині зрана встав, полізу в свої гори,
І телевізор мій лишився сам.
Я там, де вітер знов ганяє хвилі в морі
І пише по воді свої слова.
Турбо-техно
Шось там ти пишеш,
Цілий час ти пишеш,
Цілу ніч ти пишеш,
Цілий день...
Мої сни ти пишеш,
Кожен раз ти пишеш,
Я не хочу, ти пишеш,
Я пішов...
Йде війна... ти пишеш...
Всьо горить... ти пишеш...
Ти пишеш...
Україна
Бідна і соплива, брудна і нехлюйна,
Гидка і зрадлива, бридка і згубна.
Ті слизькі вокзали, на губах піца,
Злодії, цигани, то вона — Україна.
Вулиці, як нори, зрубані дерева,
Нацики, герої, то вона — Україна.
Білі «мерседеси», жовті «Запорожці»
Чия то вина, шо то є Україна?
Жебрають каліки, трупи по під’їздах,
Вино і чорна кава, ми живемо в містах.
Дерев’яні гроші, картинна галерея,
Смердячі туалети, то — моя Україна.
То пухлина в мозку, дороги на могилах,
Пам’ятники з бронзи, «не вмре, не загине».
Засрана культура, всі народи — браття...
То моя країна — рідна ненька Україна!
Україна...
Фільм
(Скоро буде)
Вчора бачив я дуже добрий фільм
Про сєксових дєвок і твердих ментів.
Була купа крові, сексу і грошей,
Я не міг заснути, хтів дивитись ше.
Люди, чи то я,
Люди, чи то ми,
Може, то фінал
Нашого кіна?
Подивився ше дуже добрий фільм,
Була купа крові і крутих машин.
За два дня Сталоне розвалив В’єтнам,
Я від крові з милом відмивав екран.
Люди, чи то я,
Люди, чи то ми,
Може, то фінал
Нашого кіна?
Скоро буде фільм (люди, чи то я),
Дуже добрий фільм (люди, чи то ми).
Я чекаю фільм (може, то фінал),
Скоро буде фільм (нашого кіна).
Може, то фінал?..
Хай буде так, як хочеш ти
На мокрому шклі машини
Малюємо пальцем дивні речі.
Кожен втікає від самого себе
І сам себе штовхає в плечі.
На вікні незрозуміло нікому
Пишем то, шо так важко сказати.
Де взяти сили на таку розмову?
Будь ласка, вибач, ти мусиш знати...
Хай буде так, як хочеш ти!
Хай буде з нами так завжди.
То є історія на двох,
Ми разом зробим кожен крок...
Кожен робить в житті дурниці
І шукає причини навколо.
І на рівному місці злиться,
Коли звалити нема на кого.
А внизу просто під ногами
Лежить в пилюці наше щастя.
Тільки схилитися і підняти,
На шклі машини написати пальцем.
Хай буде так, як хочеш ти!
Хай буде з нами так завжди.
То є історія на двох,
Ми зробим разом кожен крок...
Холодний смак
Ану, ти пригадай, чи пам’ятаєш, як
Хмари літали тільки для нас?
Так було тихо.
Люди плелися в клуб.
А я стояв німий і лапав пальцями дим
І відчував на собі руки, очі, а з ним
Не міг забути
Холодний смак твоїх губ...
Так має бути, бо так
Є намальований знак.
Ти повернися і йди,
Ті сльози не витирай.
Нехай залишиться смак
Тої зі сіллю води...
Ану, ти пригадай, чи пам’ятаєш, як
Забили десь дзвони? І най буде так.
Тоді злетіло
З твоїх правильних губ.
А я мав катар, може, грип,
І хлюпав мій ніс.
Кремезний хлопець вже тебе на ровері віз.
Я досі чую холодний смак на собі...
Так має бути, бо так
Є намальований знак.
Ти повернися і йди,
Ті сльози не витирай.
Нехай залишиться смак
Тої зі сіллю води...
Цукор
Вона прийшла така, як лід,
Непідступна і солодка.
Очі лізли всім з орбіт,
І раптом всюди стало мокро.
А вона прийшла до неї
І не бачила нікого,
Тільки шось заграв ді-джей —
І попливли
Такі, як цукор — вона і вона,
Танцюють разом — вона і вона.
Такі, як цукор — вона і вона,
Їм буде супер — вона і вона.
Голодні очі
