Я його Ляля - Маїра Цибуліна

Зоя озирнулася на всі боки, начебто перевіряла: чи не підслуховує хтось їх розмову. Переконавшись, що поблизу нікого не було, вона продовжила.                                                    

 Коли народився Антон, Микола всю свою любов переніс на сина, забувши начисто про дружину. Спершу Лариса думала, що він знає про те, що жінці після пологів треба оговтатися, тому до неї не ліз зі своїми чоловічими потребами. Але коли минуло більше, ніж два місяці, Лариса захвилювалася. І вона стала помічати, що Коля частенько засиджувався на роботі, а повертаючись додому, він весь сяяв від радості. "З чого б це?" - думала Лариса. Пропрацювавши на роботі цілий день, він мав би виглядати, як вичавлений лимон. І раптом Лариса згадала, коли бачила його цю усмішку на обличчі, як ніби кіт, що з'їв всю сметану з банки. Їй від цієї здогадки стало погано, а з очей потекли гіркі сльози. Вона спочатку не хотіла в це вірити, але з кожним днем ​​знаходила все нові докази його зради: то жіночий волосок, зовсім іншого кольору і розміру, ніж її, то жіночу шпильку в кишені його піджака, то запах жіночих парфумів. Вона навіть зрозуміла, що у нього було багато коханок так, як волоски на його піджаку були завжди різних кольорів і розмірів, і запах від нього був різний. Одного разу Лариса не витримала і розплакалася перед ним. Її жіноча образа вилилася в слова. Микола посадив її на диван і став розповідати всю правду. Виявляється, він її ніколи не любив і взяв її за дружину виключно за розрахунком. Для Лариси це не було новиною, сама ж також зробила так. Йому була потрібна хороша і освічена дружина. Він пояснив їй, як міг м'якше про те, що вона його, як жінка вже не цікавить.

- Але розлучатися з тобою я не хочу, - повідомив він. - Мені вигідно мати сім'ю: дружину і сина. Ти ж розумієш, як ставляться до розведеного співробітника в МВС. Та й тобі це не вигідно, я б сказав, навіть більше, ніж мені. Якщо я розведуся з тобою, то мені не світить місце полковника до кінця життя. Але я це переживу. А ось ти втратиш набагато більше, Ларочко!

- І що ж такого я втрачу, якщо не буду твоєю дружиною? - розлютилася Лариса.

- Не корч із себе недосвідчену дівчинку, тобі це не личить. Ти будеш жити на одну вчительську зарплату і на ті аліменти, що я буду платити. Звичайно, Антону я буду допомагати у всьому, він не потребуватиме нужди ні в чому. Але я сумніваюся, що ти зможеш купити на свою зарплату нову норкову шубку або дорогі чобітки з Італії. Розумієш, про що я кажу?

- Так, - сумно відповіла вона.

- Ніякої ікри, елітного коньяку і цукерок не буде більше на твоєму святковому столі. І всі твої подружки і колеги по роботі будуть над тобою потайки насміхатися. В очі вони, звичайно, будуть тебе втішати, підбадьорювати, а самі будуть подумки говорити:"Так їй і треба! А то «пижилась»! Корчила з себе тут хто знає кого! Все-таки є Бог на світі!"

- Так значить, ти будеш гуляти з усіма тими жінками, а я повинна терпіти це мовчки? Як же мої почуття і мої потреби?

- А я тобі не забороняю мати іншого мужика, тільки щоб ніхто про це не дізнався. Так що, домовилися?

Лариса, звичайно, погодилася, адже їй дійсно було, що втрачати. Та й їй не хотілося, щоб її син ріс в неповній сім'ї.

- Далі Лара попросила мене знайти дівчину, на ім'я Ляля, тобто тебе і розповісти про це усе. Вона підозрює, що із-за якоїсь таємниці вбили її чоловіка, а потім намагалися і її позбутися, - Зоя Петрівна витягла з кишені халата конверт.

- Що за таємниця і чому Лариса Іванівна сама мені про це не розповіла? – здивувалася я.

- Таємниця пов'язана з її коханцем. А тобі вона не розповіла, тому що боїться, що за нею стежать. Не хотіла, аби хтось знав, що ви знайомі з нею. Тому не треба її навідувати  в палаті. Вдай, що ти навідуєш мене.

- Гаразд. Якщо Лариса Іванівна так хоче, то добре. Але вам не здається це дивним?

- Що саме?

- Ну, то, що Ларисі Іванівні стало знову погано в лікарні. Адже їй вже робили промивання і успішно. Так чому їй знову стало погано і піна з рота знову пішла?

- Не знаю. Лікар просто твердив, що це наслідки від передозування. Дуже сильна інтоксикація.

- А мені здається, що їй хтось знову дав тих же таблеток, тільки дозу цього разу побільшу. Ви не бачили, хто заходив до Лариси Іванівни?

- Та до неї багато заходило людей, тобто медперсоналу. Відвідувачів до неї не пускали.

- Може, ви пам'ятаєте, давав хтось із них їй таблетки?

- Ні, тільки робили їй уколи і міряли тиск. Хоча одна медсестра ... така вся красива з себе. Я ще подумала, що їй місце не в лікарні, а на подіумі.                                                 

- Ну і що та медсестра?

- Вона дала Ларисі таблетки. Точно, три штуки.

- А ви не помітили: хвилювалася Лариса Іванівна, коли побачила цю дівчину?

- Ні. Вона навпаки їй зраділа і ще їй сказала: «О, стара знайома! Ви мені знову принесли ліки від горя?»                                                 

- Десь я це вже чула. Ліки проти горя. Але де?

Зоя віддала мені конверт, при тому додавши: