Українська література » Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі - Володимир Броніславович Бєлінський

Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі - Володимир Броніславович Бєлінський

---
Читаємо онлайн Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі - Володимир Броніславович Бєлінський
домовленості свого діда. Про те свідчить хоча б такий факт: за часи правління Золотою Ордою Менгу-Тимура, а це 1266–1282 роки, вояки тієї держави тільки двічі з’являлися на теренах Великого Галицького князівства, у 1274 і 1280 роках, на прохання Великого князя Лева. Перший раз князь Лев просив допомоги у Менгу-Тимура у війні з князем Тройденом, коли той вирізав місто Дорогичин, другий раз — у хана Ногая проти поляків. Все! Це за Літописом Руським.

Тобто, за часів Великого князя Лева Даниловича та Менгу-Тимура (1266–1282 роки) відносини між Золотою Ордою та Великим Галицько-Волинським князівством були найбільш гармонійними і дружніми. У Літописі Руському немає жодної згадки ні про данину, ні про ханських баскаків на Русі (Україні). І навіть улусний хан Ногай у ті роки прирощував свої володіння в причорноморських та придунайських степах, не посягаючи на Київську землю.

І ще на один беззаперечний факт слід звернути увагу: всі джерела свідчать, що Великий князь Лев не отримував Папської корони і титула короля. На мою думку — така була домовленість між Менгу-Тимуром та Левом у 1266 році.

2. Князь Юрій Львович

Раніше уже повідомлялося, що Літопис Руський такими словами сповістив про рік народження князя Юрія:

«У рік 6770 (1262)… пішов Войшелк до Галича, до Данила-князя і Василька, маючи намір прийняти монаший чин. Тоді ж Войшелк охрестив Юрія Львовича».

А позаяк в українській православній церкві дитину зобов’язані охрестити зразу ж по народженні, то, зрозуміло, що в сім’ї Великого Галицько-Волинського князя не могли порушувати православні церковні канони.

 Князь Юрій І Львович

Отож, князь Юрій Львович 12б2 року народження. Ми вже говорили, що він був двічі одружений. І хоча першою дружиною князя Юрія стала донька польського князя Казимира І — Євфемія, та московські фальсифікатори закинули до Іпатієвського списку, а, отже, і до Літопису Руського, ось таку фальшивку:

«У рік 6789 (1281)… І став він споряджати рать на Болеслава, і до синівця свого Юрія [Львовича посла] послав, підмоги прохаючи. Але синовець йому так сказав: «Стрию мій! Я радо б і сам із тобою пішов, та ніколи мені. Їду я, господине, до Суздаля женитися. Але із собою я візьму небагато людей, так що всі мої люди і бояри — богу на руки і тобі. І коли тобі буде вгодно, тоді з ними піди» [18, с. 432–433].

Цікаво зазначити: це говорить дев’ятнадцятилітній юнак (при живому батькові), який, за українськими звичаями та законами, ще не мав права на виділення із сім’ї батька. Тобто, він не міг так говорити, бо до одруження ще не мав ні війська, ні уділу. Але літописець раніше повідомив про погані стосунки Лева з Володимиром Васильковичем, тому, зрозуміло, що князь Лев так говорити з Володимиром не міг. Ось тоді фальшувальники згадали про дев’ятнадцятирічного сина князя Лева — Юрія та відправили його шукати дружину до Суздаля. Хоча в ті часи дружину для сина знаходив батько. Згадаймо Великого князя Данила та його пошуки дружини для Лева.

Слід зауважити, що за тим же літописом, уже весною наступного, 1282 року, князі Лев, Мстислав, Володимир та Юрій Львович з «окаянним і нечистивим ханом Ногаєм і ханом Телебугою» ходили в угри.

А професор Махновець, посилаючись на Іпатієвський та Хлєбніківський літописи, взагалі вказує, що обидві події відбулися в одному, 1282 році.

Потужно брехала Катерина II та и «Комиссия по составлению записок о древней истории, преимущественно России». Як вони зуміли дібратися із Холма до Суздаля і назад за п’ять місяців у ті часи, відомо тільки московитам. А ще ж треба було «в Суздале» знайти наречену, засватати, вручити подарунки, зіграти весілля тощо.

Дуже поспішали московити в черговий раз поріднитися з родом Великого князя Русі,.. брехали потужно.

Ще раз підкреслюємо: першою дружиною Великого князя Юрія була польська княжна Євфемія, другою — Варвара. Це ім’я, згідно із Лаврським поминальником, назвав Костянтин Острозький напередодні своєї смерті (на початку XVI століття).

Дослідження з цього питання ми виконаємо у частині третій нашої книги «Князі Дмитро і Данило II Галицькі», тобто дещо нижче, коли говоритимемо про їхній родовід.

«Незадовго до смерті Лев І передав правління своєму сину Юрію І… та прийняв чернечий постриг у Лаврійському монастирі біля Старого Самбора, де і був похований. Через це неможливо однозначно визначити столичне місто володінь Лева І, де мала б знаходитись княжа усипальниця» [53, с. 17].

У цій короткій цитаті поважних львівських істориків є кілька некоректностей.

Перша. Князь Юрій на престолі Великого Галицько-Волинського князівства був тільки один, тому не слід його йменувати — І (перший). Так званий князь Юрій II (Болеслав) не посідав Великокнязівського престолу. То є вигадка польської та російської шовіністичних історичних наук, закинута до української історії.

Друга. Столицею Галицько-Волинської держави в часи правління Великого князя Юрія був Львів. Цьому є доказ у світовій історії. Треба раз і назавжди перестати посилатися на вигадки-брехню російської імператриці Катерини II та її «Комиссии по составлению записок о древней истории, преимущественно России».

В європейській історичній науці існує беззаперечно цікаве джерело, про яке знають українські історики, але не користуються ним. Бояться! Для них головними носіями історичної істини досі залишаються московські сфальшовані історичні компіляцій, так звані «общерусские летописные своды».

Ніхто не заперечує, що ними можна і слід користуватися. Але тільки під критичним кутом зору. Істинним же правдолюбам рекомендую згадане у попередньому абзаці видання. Це — «Книга знань про всі королівства, землі та володіння, які є у світі», написана невідомим автором, про якого тільки знаємо, …що він народився 1304 року в Іспанії.

«Для українських науковців цей твір цікавий тим, що містить дані про галицько-волинські землі, які сягають… початку XIV ст.» [44, с. 158].

Ті «дані про галицько-волинські землі… початку XIV ст(оліття)» найбільш утаємничені в історичній науці України і припадають на часи правління князя Юрія та його синів.

«Автор «Книги…» нотує: «Залишивши Польське королівство, я прибув до королівства Львів, яке німці називають Лемберг, у якому нараховується п’ять великих міст. Перше називається Львів, друге — Київ, ще одне — Володимир, ще одне — Пінськ, ще одне — Сівер. Відомо, що королівство Львів межує з країною Романією і з королівством Алеманія» [44, с. 158].

«Королівством Алеманія», тобто Германським, іспанський мандрівник іменував Германську імперію часів імператора Людовіка IV Баварського з роду Віттельсбахів, який правив у 1314–1347 роках. Германська імперія в ті часи розпадалася на десятки дрібних князівств (курфюрств).

«Наибольшим могуществом пользовались курфюрсты, присвоившие право избрания короля (императора). Королев(ская) власть сохраняла лишь очень ограниченные формальные права верховного сюзеренитета над тер(риториальными) князьями…»

Відгуки про книгу Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі - Володимир Броніславович Бєлінський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: