Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі - Володимир Броніславович Бєлінський

Лев Данилович народився десь у 1233 році. І хоча Літопис Руський про народження сина Великого князя Данила Галицького не говорить, та в ньому, починаючи із 1240-го, є постійні згадки про князя Лева. А позаяк, за історичними джерелами, син Данила Галицького оженився у 17-літ-ньому віці, то маємо повне право стверджувати, що він народився у 1233 році. Послухаємо Літопис Руський:

«У рік 6758 (1250)… У той же рік прислав король угорський [Бела] вісника, кажучи [Данилові]: «Візьми дочку мою за сина свойого Лева», — боявся бо він його, тому що той був уже в Татарах [і] побідою подолав Ростислава [Михайловича] і угрів його. Але [Данило], порадившися з братом своїм, слову його не пойняв віри…» [18, с. 406].

 Князь Лев Данилович

За тим же літописом, після повернення Великого князя від хана Батия, він, усе ж таки, одружив свого сина Лева на доньці угорського короля Констанції (за сприяння так званого митрополита Курила).

«У рік 6758 (1250)… І, прийшовши, митрополит сказав йому, [Данилу]: «Чого ти хотів — те в тебе єсть. Візьми дочку його синові своєму за жону». Василько [братові] сказав: «Іди до нього, адже він християнин є».

Звідти ж, [із города Холма], Данило вирушив, узявши сина свого Льва і митрополита. І пішов він до короля [Бели] в [город] Ізвалин, і взяв дочку його [Констанцію] синові своєму за жону» [18, с. 406].

Отож, згідно із Літописом Руським, князь Лев Данилович оженився в молодому віці, в 1250 році. І, хоча професор Л.Є. Махновець на полях джерела переконує нас, що та подія відбулася 1247 року, та, на мою переконливу думку, слід усе ж таки вірити документові ось чому. Послухаємо літопис:

«У рік 6757 (1249)… Данило тим часом, оружившись [і] взявши воїв своїх, пішов по річці Сяну… Лев же був [іще] дитиною, [і Данило] поручив його Василькові [Гавриловичу], хороброму і сильному бояринові, щоб він оберігав його в бою… А об того гордого Філю Лев, ся дитина, зламав списа свого» [18, с. 403].

І ще один витяг із того ж літопису:

«У рік 6753 (1245)… Ростислав… тим часом, …виступив на Перемишль… Данило ж і Василько, почувши [це], послали [на Ростислава] Льва, який був [ще] молодим. А оскільки йому [не можна] було піти в бій, молодим будучи, [Данило] послав синівця свого Всеволода [Олександровича], [двірського] Андрія, і [стольника] Якова [Марковича], і інших бояр» [18, с. 401].

Згідно із нашими розрахунками, у 1245 році князю Леву було 12 літ. Може виникнути питання, чому брати Данило й Василько послали на захист Перемишля серед досвідчених вояків — князь Всеволод, двірський Андрій, стольник Яків та інші бояри — 12-річного хлопчину Лева? Відповідь на це питання дають історики Ігор і Любов Качари у книзі «Львів крізь віки».

«1250 р(оку) Данило вирушив з Холма до угорського міста Ізволина задля одруження сина Лева, який їхав з ним, з дочкою Бели IV Констанцією. Незважаючи на юний вік, Лев І тоді вже був князем Перемиським і Белзьким. На стаку цих князівств знаходилась долина річки Полтви — майбутня Львівська земля» [53, с. 16–17].

Тобто батько, князь Данило, ще з малого віку привчав сина Лева захищати власну землю. І хоча «йому [не можна] було піти в бій, молодим будучи», однак батько ще з 12-ти років залучав свого спадкоємця до тієї важкої праці.

А 1249 року князь Данило своєму 16-літньому синові, під наглядом досвідченого воїна-боярина Василька Гавриловича, дозволив брати участь у доленосній битві на річці Сян під Ярославом.

Так, за Літописом Руським, виховувався з молодих років майбутній Великий князь Галицько-Волинської держави.

Оскільки князь Лев Данилович, володіючи Києвом і Київською землею, у 1257 році вигнав звідтіля польських католицьких священиків і, будучи Великим князем, постійно вів війни з польськими князями, підтримуючи дружні зв’язки із Золотою Ордою, то, зрозуміло, що польська історіографія, а пізніше імперсько-російська подавали у своїх хроніках та літописах образ цього князя переважно в негативному плані. Сучасні українські історики, йдучи по цьому хибному шляху, стверджують, що в часи Великого князя Лева І було сфальшовано найбільше офіційних документів, натякаючи, що, скоріше за все, такий негативний князь мав особисту зацікавленість у подібних фальшуваннях. Послухаємо: «Науковцям відомі численні документи, укладені від імені князя або ж із посиланням на його часи, які, найчастіше, є фальсифікатами. Утім, самий факт масованого фальшування певної джерельної традиції є вартим уваги феноменом…» [44, с. 92–93].

І ще одна коротка цитата:

«Тим не менше, ім’я Лева Даниловича затрималося в пам’яті нащадків» [44, с. 92].

Зрозуміло, навіщо польська імперська, а пізніше — московська, історичні науки так потужно оббріхували Великого князя. Не можна було подавати князя Лева та його добу у тому ж стилі, як Данила Галицького та його часи. Складалася руська державна школа, традиції, стиль, поведінка і так далі. А цього не могла та не бажала допускати ні польська, ні російська історичні науки. Чому й подавали князя Лева Даниловича, його дії та вчинки у негативному плані.

Автор пропонує розглянути московський метод фальсифікації подій та вчинків Великого Галицько-Волинського князя та постаратися встановити очевидну істину тих часів.

Якщо звернемося до Літопису Руського Леоніда Махновця 1989 року видання, то у вступному слові «Від автора» професор стверджує ось таке:

«Остання, третя частина «Літопису Руського» — Галицько-Волинський літопис. Нині він просто приєднаний до Київського літопису. Початок його було втрачено… Тут немає відомостей про важливі події 1199–1204 років, а відразу йде згадка про смерть Романа Мстиславовича, який загинув 19 червня 1205 року. Закінчується літопис 6800 (1292) роком (фактично — зимою 1289/90 року).

Це було окремо літописне зведення. Як доводять, над ним працювало не менше п’яти авторів-укладачів (чи редакторів). Перший, що трудився десь у 1255 році, довів розповідь до 1234 року включно (за датуванням Іпатієвського списку); другий продовжив літопис до 1265 чи 1266 року, а працював коло 1269 року; десь у 1286 році працював третій укладач, який закінчив виклад 1285 роком включно; четвертий автор трудився близько 1289 року і до цього ж року включно довів літопис, але ґрунтовно переробив, починаючи з 1261 року, матеріали другого і третього редакторів; п’ятий автор написав кілька сторінок на початку XIV ст. і 1292 роком закінчив остаточно редакцію Галицько-Волинського літопису… Поки що вияснюється одне: перший і другий літописці належали до оточення Данила Романовича і діяли головним чином у Холмі; переважно із середовища Володимира Васильовича були третій і четвертий редактори…

Перша частина… (по 1260 рік включно) розповідає про події насамперед у Галицькій землі і в науці називається Галицьким літописом… З 1261 року йде друга, Волинська