Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі - Володимир Броніславович Бєлінський

країни. А діючи рішуче та жорстоко проти внутрішніх ворогів, князь спромігся ще на ранній стадії винищити вогнем і мечем заколотників. Важливо розуміти, що внутрішній безлад завжди впливав на державу більш руйнівно, ніж зовнішні загрози.

Але головне, що зробив Великий Галицько-Волинський князь Данило у ті важкі для України роки, — це зупинив агресію католицького Заходу на землі Русі.

Нам слід пам’ятати: ще 1214 року в місті Спіш під тиском Папи Інокентія III угорський король Андрій II та польський король Лєшко Білий ухвалили рішення про відторгнення від Великого Галицько-Волинського князівства та приєднання до Польщі Перемишльського і Берестейського удільних князівств, а до Угорщини — Галичини… Одночасно Папа наполягав на окатоличенні всієї Галицько-Волинської землі, або, хоча би, про унію, тобто входження під його, папський, патронат. Хоча сучасні українські історики, намагаючись зберегти добрі стосунки з католицькою церквою, повністю замовчують те головне, стратегічне питання, зводячи всі українські чвари до «нерозумного галицького боярства». Цілком зрозуміло, що саме зовнішній релігійний тиск призводив до внутрішнього протистояння.

Тому Великий князь Данило Романович був змушений постійно чинити спротив різним зазіханням як на свою особисту владу, так і на територію своєї держави.

Головна битва між об’єднаним військом Данила Галицького і Василька Волинського, з одного боку, та військом поляків, угорців, галицької боярської опозиції та тевтонських найманців, з другого боку, відбулася 17 серпня 1249 року під містом Ярославом на річці Сян.

Літопис Руський подає цю битву під 1249 роком. Що є надзвичайно цікавим і достовірним фактом! Про те поговоримо нижче, а про саму битву — в третьому томі книги, коли вестимо річ про славетні звитяги українського народу.

Отож, чому дата битви 1249 рік є більш достовірною за 1245-ий?

Справа в тому, що звістка про битву і перемогу князя Данила над поляками та угорцями могла досягти ставки хана Батия не раніше ніж за 2 місяці. Тобто 15–17 жовтня. Якщо повідомлення про звитягу і посол хана до князя Данила Галицького рухалися зі швидкістю руху Плано Карпіні від Києва до ставки Батия (із 4 лютого 1246 р. до 6 квітня 1246-го), то посол міг потрапити до князя Данила тільки у грудні місяці. Звідціля: Данило Галицький не міг добиратися з Києва до Переяслава човном, як про те говорить Літопис Руський. Щось тут не сходиться. Такий маємо розклад, якщо битва відбулася 1245 року. Та якщо битва сталася 17 серпня 1249 року все гармонійно збігається. А поїздка Данила Галицького до хана Батия взимку 1250 року, згідно із Літописом Руським, є цілком мотивованою і переконливою.

Не забуваймо про більш ніж десятилітню працю добре відомої катерининської «Комиссии по составлению записок о древней истории, преимущественно России».

Окрім східного вектора, був ще й західний. А він теж пов’язаний з датою битви 17 серпня 1249 року:

— у 1250 році угорський король Бела пропонує віддати заміж свою доньку Констанцію за сина Данила Галицького — Лева;

— у 1252 році, за Літописом Руським, король угорський Бела просить у Данила допомоги проти німців;

— У1253 році Папа Римський Інокентій вперше пропонує князю Данилу своє «благословення…, вінець, і сан королівський»;

— у 1255 році «…прислав Папа послів достойних, що принесли [Данилові] вінець, і скіпетр, і корону, які означають королівський сан…» [18, с. 412].

 Коронація князя Данила Галицького

Така поведінка угорського короля і Папи Римського була спричинена перемогою князя Данила Галицького під Ярославом. Нічого подібного ми не бачили після 1245 року. Варто розуміти, що всі наведені літописні події взаємопов’язані між собою. Є ще один надзвичайно цікавий доказ битви 1249 року. Папа Римський впродовж 1245–1248 років вів постійні перемовини з Великим руським князем Данилом про надання йому королівського титула. Послухаємо:

«Одночасно розпочались перемовини з папським першопрестолом (Данила Галицького. — В.Б.) через посольства Плано Карпіні (1246–1247 рр.), ігумена Григорія (1247 р.), листування, яке (раптом. — В.Б.) призупинилось у 1249–52 рр.» [53, с. 22].

Призупинити листування Папського престолу з князем Данилом могла зумовити тільки дуже поважна причина. Якою і був розгром князями Данилом та Васильком 17 серпня 1249 року навали католицьких королів на Україну з благословення Папи. Маймо на увазі, що католики-хрестоносці 1204 року, під час четвертого хрестового походу, ініціатором якого був Папа Інокентій III, взяли штурмом Константинополь. «Тоді православна Візантійська імперія зникла з карт до 1261 р(оку), поділена поміж Венецією, Генуєю, французами. На її місці заклали віронетерпиму «Латинську імперію». [53, с. 21].

А Папа Римський ще напередодні того хрестового походу 28 травня 1200 року проголосив (що було сприйнято католицьким світом, як головний постулат Папської влади): «лише по рукоположенні вищого першосвященика імператор отримує кінцеве затвердження в своєму сані, від Папи виходить його благословення, і вінчання, і покладення на нього знаків імператорської влади» [53, с. 21].

Тому й чинився шалений тиск Папи та католицького світу на князя Данила.

Багато сучасних українських істориків, бажаючи всім сподобатися, зводять усі протистояння Данила Галицького і Василька Волинського із угорським та польським королями до вирішення внутрішньоукраїнських чвар, що є цілком хибним поглядом. Та цілком правильний висновок зробили сучасні українські науковці із найяскравішої перемоги руських князів Данила і Василька над угорцями та поляками під Ярославом 17 серпня 1249 року:

«Генеральна битва відбулася біля обложеного Ярослава 17 серпня 1245 р. Вона була однією з найбільших в історії Русі XIII ст. і підвела переможну риску під багатолітньою боротьбою Романовичів за відновлення Галицько-Волинського князівства. Данило заманив угрів у мішок, а далі зайшов їм у тил з добірною дружиною. Січа була запеклою…» [44, с. 71].

Битва велася з уграми, але в тексті немає жодного слова про зовнішні чинники. Отака мішанина в наших головах. Добре уже те, що Ярославську битву визнали «однією з найбільших в історії Русі XIII ст.», хоча й подають під 1245 роком.

Підсумуємо матеріал за 1241–1250 роки. Не будемо прив’язувати його до накинутих Москвою хронологічних дат. Зрозуміло, навіщо московити нав’язали українцям свою хронологію.

1. Після проходу через Русь війська хана Батия перше, що вчинив Данило Галицький, повернувшись у свої землі, — це приборкав внутрішніх заколотників: болохівських князів, галицьких бояр тощо.

2. У 1241–1250 роках Данило Галицький та його держава відчули зовнішній тиск католицького Риму.

Папський престол очолював усі потуги на православну церкву та православні країни у ті роки. Саме Папський престол організував та кинув проти балтійських народів, білорусів та українців свої ударні сили: Тевтонський та Лівонський ордени.

З. Велика шана Данилові Галицькому, що перший відчув загрозу і зупинив її 17 серпня 1249 року на річці Сян під Ярославом. Зупинив на 100 років.

4. Данило Галицький після зустрічі з ханом Батиєм

За Літописом Руським — зустріч хана Батия із Данилом Галицьким відбулася 1250 року, після битви під містом Ярославом.

Літопис Руський 1250-ий рік розпочинає такими словами: