Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

Навіть відомий прогресивний дослідник Другої світової війни Віктор Суворов не знайшов на це відповіді. Німецькі та радянські генерали теж у здивуванні: «Слід було, як і пропонував штаб Сталінградського фронту, не атакувати оточених, а задушити їх блокадою, вони протрималися би не більше одного місяця, а Донський фронт спрямувати правим берегом Дону на Шахти, Ростов. У підсумку вийшов би удар трьох фронтів: Воронезького, Південно-Західного і Донського. Він був би винятково сильним, зачинив би, мов у пастці, все угруповання противника на Північному Кавказі» [159].

Угруповання противника на Північному Кавказі – це 23 дивізії плюс окремі частини та з’єднання від полку й нижче, а також великі кавалерійські частини російських колабораціоністів. Якби групу армій «А» відрізали, вона мала два варіанти: або втопитися у Чорному морі, або здатися – на відступ і прорив з «котла» вона просто не мала ні пального, ні боєприпасів. Як результат, зі страшним гуркотом обвалився б увесь Східний фронт від Воронежа та Бєлгорода на півночі, до Новоросійська та Майкопа на півдні. Кому ж пропонував штаб Сталінградського фронту унікальну операцію?

Кому принесли, за висловом Віктора Суворова, перемогу на блюдечку з блакитною облямівочкою, командувач фронтом генерал-полковник Єрьоменко, начальник штабу фронту генерал-майор Варенніков та член Військової ради, член Політбюро ЦК КПРС Микита Хрущов? Хто дозволив групі армій «А» у цілковитому порядку відступити з потенційного «котла» на Таманський півострів, у Крим та на Донбас, де вона продовжувала впертий опір до осені 1943 року? Хто натомість наказав штурмувати голодну армію Паулюса, що її майбутній маршал Чуйков назвав «табором озброєних військовополонених»? Це все він, товариш Сталін.

Автора красивого оперативно-стратегічного плану генерал-майора Вареннікова Сталін за нього покарав. За Сталінград він дав Вареннікову орден Кутузова І ступеня, звання «генерал-лейтенант» і… перевів на нижчу посаду. Був Варенніков начальником штабу одного з 12 фронтів, входив до першої тридцятки сталінських генералів і раптом став генерал-ад’ютантом з особливо важливих оперативних справ при Жукові. При Жукові служити і так радощів мало, бо це тупе хамло об нижчих за званнями і посадами ноги витирало, але і посада… Це вона лише так красиво звучить. А в реальності – це звичайний холуй, який за маршалом портфель носить, постачає йому дівок у лазню та олівці гострить. Але повернемося до основного питання. Вже чується сакраментальне: Сталін у військових питаннях не кумекав і мудрих порад своїх полководців не слухав. Війною керував за глобусом, як розповів у своїх спогадах найбільший брехун усіх часів Георгій Жуков.

Проте ми Сталіна в ідіоти записувати не поспішатимемо. Ті, хто вважав Сталіна дурнем, знаєте, довго на цьому світі не затримувався. Сталін був недоуком і таким само військовим «стратегом», як і єфрейтор Гітлер. Проте на відміну від нацистського вождя, комуністичний фюрер своїх генералів таки слухав і гарні пропозиції підтримував. Була причина, з якої Сталіну був не вигідний розгром Німеччини у січні 1943 року. Яка? Припустимо, що сталося так, як пропонував нещасний генерал Варенніков. Радянські війська розрізали німецький стратегічний фронт навпіл. Фронт впав. Генерал-полковник Кляйст капітулював на Північному Кавказі. Далі що? Що далі?! Історія умовного способу не знає, але уявімо собі.

Січень 1943 року. Німецький фронт впав. Людські втрати Вермахту шалені і немає резервів, аби надійно закрити величезну діромаху. Але… Від Сталінграда до Берліна навпрямки – 2220 кілометрів. Від Воронежа – на двісті кілометрів ближче. Ці тисячі кілометрів одним розмашистим стрибком не подолаєш. Останнім страшним ривком на Ростов витрачено всі резерви. Немає поповнення людьми. Спалено мільйони снарядів. На складах відсутні спирт і кінські підкови; солдатські штани і сухарі; бензин і тушонка; немає фанери, аби різати зірки над численними братськими могилами. Мала настати оперативна пауза.

А тут Черчиллю вдається «продавити» свою Балканську стратегію і влітку 1943 року союзники атакують Сицилію, висаджуються на Балканах з ударом на північ через Югославію, Угорщину, Чехословаччину та Польщу. Відстань між Сплітом і Гданськом по прямій 1218 кілометрів.

А щоб радянські війська не надто швидко відновлювали запаси спирту, тушонки та снарядів, постачання за «ленд-лізом» трохи пригальмують. Але задовго до того, як британці, американці та їхні союзники з національно-визвольних рухів розпанахають Європу навпіл, Гітлер раптово помре від нежиті або вдавиться сосискою, а новий уряд Рейху капітулює.

 І який від цього зиск товаришам з Політбюро? Радянським людям зиск є – мільйони солдатиків повернуться до своїх родин живими і з повним комплектом органів тіла. А Сталіну, Жданову, Ворошилову, Берії? Тому товариш Сталін робить два ходи.

По-перше, він стримує свою армію і всіляко затягує війну.

По-друге, розробляє комплекс заходів для того, аби «поховати» стратегію Черчилля, і змусити союзників відкрити Другий фронт подалі від Югославії, Чехословаччини й Польщі – на протилежному кінці континенту. До Франції та Бельгії у цих умовах Сталіну все одно не допнутися, тож нехай їх Черчилль з Рузвельтом забирають. І ще один хід конем зробив кремлівський володар, намовивши через своїх агентів Рузвельта на страшну дурість. Йдеться про вимогу «беззастережної капітуляції», яку несподівано для усіх виголосив Рузвельт у Касабланці. «Хоча застосування терміну «беззастережна капітуляція» свого часу широко віталося, у подальшому воно було розцінено різними авторитетами як одна з найсерйозніших помилок англо-американської військової політики… Кажуть, що це затягнуло боротьбу і зробило відновлення в подальшому значно важчим» [160].

Це таке сер Вінстон писав уже після війни, ще й підкреслюючи свою незгоду з «авторитетами». Проте тут він покривив душею. Треба було виправдовувати помилку. Насправді праві таки саме «авторитети».

Рузвельт зробив царський подарунок доктору Геббельсу. Останній навіть не приховував радощів. На підсумковій прес-конференції у Касабланці 24 січня 1943 року Рузвельт уперше проголосив вимогу беззастережної капітуляції Німеччини, а вже 18 лютого перед багатотисячною аудиторією в берлінському Палаці спорту рейхсміністр народної освіти та пропаганди виголосив свою знамениту промову про «тотальну війну» до перемоги.

Завдяки Гаррі Гопкінсу гітлерівці отримали додатковий стимул битися до кінця. Берлінський палац спорту під час промови Геббельса про тотальну війну.

Беззастережна капітуляція – це не лише ганьба. Це ще й цілковите свавілля переможців. Захотіли – відібрали місто й передали сусідній країні. Або десять міст.