Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій

Проте вождь більшовиків не міг не втрутитися у перебіг конференції. Бо на ній вирішувалися життєво важливі для його режиму питання. Перше і основне – відкриття Другого фронту, першим етапом якого мала стати висадка на Сицилії і далі… Ні, не в Італії, як ви, любий мій читачу, подумали, виходячи з подій, які відбулися далі. Другий фронт мав бути відкритий на Балканах.

Висадка в Югославії й удар загальним напрямом на Прибалтику мав на меті відрізати Східний фронт німців від фатерлянду, а радянські війська від Європи. За задумом це був би гігантський «казан», який призводив до стратегічної перемоги над Німеччиною та капітуляції останньої зі зміною в ній політичного режиму. У наступі союзникам мали допомогти Народно-визвольна армія Югославії Йосипа Броз Тіто (150 тис. бійців); четники Югославської армії на батьківщині Драголюба Михайлова (до 70 тис); чехословацькі партизани (до 70 тис); польська Армія Крайова (до 180 тис), українські формування (УПА-«Поліська січ», загони «бандерівців» тощо) чисельністю до 30 тис плюс нечисельні національні формування в Прибалтиці. Це не враховуючи поліційних та національних формувань у складі СС, які переходили би на бік союзників.

Понад 500 тисяч бійців у тилу німецьких військ під час наступу союзників – серйозна ударна міць. Крім того, планувався перехід на бік союзників урядів кількох країн, що до того були союзниками Берліна. Після переможного закінчення війни планувалося створення низки федерацій з новостворених країн, в т. ч. й України з метою протидії тиску СРСР на Захід. Федерації мали увійти до великого наддержавного утворення, яке називалося б… Європейський Союз.

Усе це не фантастика. Це т. зв. «Балканська стратегія», що її виношував сер Вінстон Черчилль. Виношував, між іншим, давно. Ще 15 лютого 1930 року у статті «Сполучені Штати Європи» в американській газеті «Saturday Evening Post» він чітко артикулював цю ідею. А, звертаючись до членів свого кабінету, Черчилль писав: «Як це не важко зараз сказати, я думаю, що європейська сім’я народів може діяти одностайно під керівництвом Ради Європи» [156].

Друга світова війна, як сподівався сер Вінстон, створювала нові можливості для реалізації цієї ідеї. Велика Британія навіть почала підготовку до здійснення Балканської стратегії, скинувши на територію Югославії кілька сотень канадських «коммандос», за національністю сербів, хорватів, словенців тощо та надавши югославським партизанам чималу допомогу озброєнням і обмундируванням.

Між емігрантськими урядами кількох країн (наприклад, Чехословаччини та Польщі) було підписано відповідні попередні угоди. Усе це давно відомо і з цим ніхто не сперечається. Радянські історики  теж. Ось вам та сама книжка «Тегеран-43» дипломата луб`янського розливу Валентина Бережкова: «Щоразу, – пояснив Рузвельт, – коли прем’єр-міністр наполягав на вторгненні через Балкани, всім присутнім було абсолютно зрозуміло, чого він насправді хоче. Він перш за все хоче врізатися клином у Центральну Європу, аби не пустити Червону Армію в Австрію і Румунію і навіть, якщо можливо, в Угорщину. Це розумів Сталін, розумів я, та й усі інші...» [157].

От тільки Бережков, Волков та інші радянсько-російські автори подають ці ідеї Черчилля, як «авантюру», такі собі нездійсненні фантазії; ледь не п’яну маячню алкоголіка. Відомий і дуже розповсюджений прийомчик Агітпропу – одночасно робити з противника виплодка пекла та висміювати його. Між тим, тут причин для сміху немає жодних. Особливо не смішно було Сталіну.

Що ж зробив Йосип Віссаріонович, аби Китай і Туреччину не ділили без нього, а найголовніше – не врізалися клином у Центральну Європу? О, друзі, він мав один козир в рукаві. Справа в тому, що йому і не потрібно було особисто бути присутнім у Касабланці. Більше того, він знав про усі питання, які там розглядатимуться, ще до того, як про них дізнавався Рузвельт. Бо американського президента було оточено радянською агентурою. Та ще якою!

Алджер Хісс обіймав дуже високу посаду у Державному департаменті Сполучених Штатів і мав великий вплив на його голову Корделла Хелла, який і так був «великим другом» Радянського Союзу. Нагадаю: Держдеп у США виконує ту саму функцію, що Міністерство зовнішніх справ у сучасній Україні.

Так от, цей Хісс був таємним членом Комуністичної партії США. Пояснювати, що це значить, сподіваюся, не треба. Але ці двоє – лише верхівка айсбергу. Головне – ось він, найцінніший агент радянської розвідки. Гаррі Гопкінс. Ніколи про такого не чули? І недаремно. Відомості про нього радянська пропаганда старанно ховала, бо інакше уся історія Другої світової та її результатів виглядає ще бруднішою, ніж вона є. Гаррі Гопкінс був багаторічним другом Франкліна Делано Рузвельта, а з 1933 року і найближчим його помічником та радником.

«Багато хто називав Гопкінса «очима та вухами Рузвельта», Громико ж відзначав, що він був також і його ногами» [158].

Гаррі Гопкінс нашіптував Рузвельту усю його зовнішню політику та і внутрішню теж. Завдяки цьому особливо цінному агенту Сталін фактично вів перемовини сам із собою.

Андрій Андрійович Громико з 1939 по 1946 роки був радником постійного представництва СРСР у США, а також послом СРСР у США, тож він знав, що казав. Агент радянських спецслужб Гопкінс був настільки близький до Рузвельта, що навіть мешкав у Білому домі! За наказом Рузвельта, Гопкінсу виділили апартаменти, в яких колись жив сам Авраам Лінкольн! Головне – Гопкінс був не просто особистим помічником та радником, але й офіційним представником уряду США на міжнародній арені. Щоб розуміти, наскільки він був впливовою фігурою, вам достатньо знати, що це саме «агент 19» у серпні 1941 року переконав Рузвельта надати СРСР допомогу за «ленд-лізом». У Білому домі серйозно побоювалися, що Кремль війну програє й усі надані йому озброєння та техніка потраплять в руки німців. Гопкінс зумів Рузвельта вмовити. Гопкінс також переконав американського президента не вірити у сепаратні переговори, які вів Сталін з Гітлером. Незважаючи на те, що такі контакти у липні 1941 року були – через посланця Болгарії у Москві Івана Стаменова. В обмін на перемир’я Сталін був готовий віддати Гітлеру Прибалтику та Україну. Словом, Гопкінс був дуже «важкою» політичною фігурою. І от уся ця камарилья не лише постачала Сталіну особливо таємні відомості щодо геополітичних устремлінь Білого дому, але нашіптувала у вуха Рузвельту потрібні речі. От що вийшло в січні 1943 року. Як відомо, 10 січня 1943 року почалася операція РККА під