Загублений світ - Майкл Крайтон

Вона дивилася на тварин і думала: «Недарма в них такі куполоподібні голови».

— Ні, дякую, — відповіла вона. — Я спробую дещо інше.

— Що?

У крамниці Левін спитав:

— Що вона сказала?

— Що збирається спробувати дещо інше.

— Наприклад? — спитав Левін. Він підійшов до вікна і глянув надвір. Небо світлішало. Він насупився. Ця картинка викликала в нього в голові якісь думки. Щось, що він знав, крутилося в нього в голові, але він не міг зрозуміти, що саме.

Щось про денне світло.

І територію.

Левін знову глянув на небо, намагаючись зібрати думки докупи. Яке значення може мати денне світло? Він похитав головою і на мить перемкнувся на інше.

— Скільки часу потрібно, щоб знову увімкнути вимикачі?

— Лише хвилина або дві,— сказав Торн.

— Тоді ще може залишитися час, — сказав Левін.

Рація зашипіла, а потім почувся голос Гардінг:

— Добре, я над машиною.

— Де?

— Над машиною, — відповіла вона. — На дереві.

Гардінг вилізла на гілку і почала рухатися далі від стовбура, відчуваючи, як вона прогинається під її вагою. Гілка здавалася гнучкою. Тепер вона була у десяти футах над автівкою, нахиляючись все нижче. Кілька тварин підняли голови і дивилися на неї, але в цілому стадо здавалося тривожним. Тварини, які сиділи у багнюці, підвелися і почали крутитися навколо машини. Вона бачила, як вони стурбовано махають хвостами.

Вона посунулася далі, і гілка нахилилася нижче. Вона була слизькою від нічного дощу. Сара спробувала оцінити свою позицію над автомобілем. Доволі непогано, подумала вона.

Раптом одна з тварин кинулася на стовбур дерева, на якому вона сиділа, і сильно штовхнула його головою. Удар був напрочуд сильним. Дерево захиталося, її гілка загойдалася то вгору, то вниз і вона щосили вчепилася в неї, намагаючись не впасти.

От трясця, подумала вона.

Вона піднялася в повітря, потім знову спустилася, а потім випустила гілку з рук. Її руки ковзнули по мокрому листю та мокрій корі, і вона полетіла вниз. В останній момент вона побачила, що впаде не на машину. А потім з шумом гупнулася на землю, в самісіньку багнюку.

Просто поряд з тваринами.

Затріщало радіо.

— Capo, — сказав Торн.

Жодної відповіді.

— Що вона тепер робить? — Левін почав нервово ходити по кімнаті.— Я хочу, щоб ми розуміли, чим вона там займається.

Келлі, яка спала в кутку кімнати, прокинулася, протираючи очі.

— Чому б вам не скористатися відео?

— Яким відео? — спитав Торн.

Келлі вказала на касовий апарат.

— Он на цьому комп’ютері.

— На цьому?

— Ага. Я думаю, він працює.

Келлі позіхнула, сівши в крісло за касовим апаратом. Він був схожий на «німий» термінал, а це означало, що він, ймовірно, не має доступу до багатьох речей, але в будь-якому випадку було варто спробувати. Вона увімкнула його. Нічого не сталося. Вона поклацала вимикач. Нічого.

Вона неохоче спустила ноги з крісла і зачепила дріт під столом. Тоді нахилилася і побачила, що термінал відключений. Вона підключила його до мережі.

На екрані висвітилося єдине слово:

«ПАРОЛЬ»

Вона зрозуміла, що для продовження потрібен пароль. Він був в Арбі. Вона озирнулася і побачила, що він все ще спить. Келлі не хотілося його будити. Вона згадала, що він записав пароль на якомусь папірці і засунув в кишеню. Може, він ще лежить у його одязі, подумала вона. Вона перетнула кімнату, знайшла купу мокрого й брудного одягу і почала ритися у кишенях. Келлі знайшла його гаманець, ключі від будинку та інший дріб’язок. Зрештою, у задній кишені знайшовся і папірець. Він був вологим, зі смугами бруду. Чорнило трохи змазалося, але вона змогла розібрати написане:

VIG/ атр;*849/

Келлі взяла папірець і повернулася до комп’ютера. Вона уважно надрукувала усі символи і натиснула клавішу вводу. Екран став порожнім, а потім з’явилося нове зображення. Вона здивувалася. Цей екран відрізнявся від того, що вона бачила в трейлері.

Вона була в системі. Але тут все було іншим. Можливо, тому, що немає радіомережі, подумалося їй. Вона повинна авторизуватися у справжній лабораторній системі. Тут було більше графіки — можливо, тому що термінал був жорстко запрограмований. Може, тут навіть є оптоволоконний кабель.

Левін гукнув її з іншого кінця кімнати:

— Як там справи, Келлі?

— Працюю, — відповіла вона.

Вона обережно почала набирати. На екрані один по одному швидко з’являлися ряди символів.

Вона розуміла, що бачить якийсь графічний інтерфейс, але не розуміла значення символів, а жодних пояснень не було. Мабуть, люди, які користувалися цією системою, були навчені і знали, що означають ці зображення. Але Келлі не знала. Вона хотіла потрапити у систему відеоспостереження, але жодна з картинок не пропонувала роботу з відео. Вона рухала курсором, думаючи, що робити.

Вона вирішила діяти навмання. Вибрала ромбоподібний значок в нижньому лівому кутку і клацнула по ньому.

— Ой-йой, — вирвалося в неї.

Левін подивився на екран.

— Щось не так?

— Ні,— відповіла вона. — Все добре. — Вона швидко натиснула на заголовок і повернулася до попереднього меню. Тепер вона спробувала натиснути на один з трикутних значків.

Екран знову змінився.

— Правильно, — подумала вона. На екрані відразу ж з’явилося зображення, а потім замиготіли справжні відео з камер. На цьому маленькому моніторі касового апарату картинки були крихітними, але тепер вона була на знайомій території і швидко рухала курсором, керуючи зображеннями.

— Що ви шукаєте? — спитала вона.

— «Експлорер», — відповів Торн.

Вона клацнула по екрану. Зображення збільшилося.

— Знайшла, — сказала вона.

— Вже? — з неприхованим здивуванням вигукнув Левін.

Келлі глянула на нього і сказала:

— Ага.

Двоє чоловіків підійшли і стали дивитися на екран через її плече. Вони побачили «Експлорер» на затіненій дорозі. І пахіцефалозаврів, які крутилися навколо машини. Тварини штовхали писками шини та переднє крило.

Але Сари ніде не було видно.

— Де вона? — сказав Торн.

Сара Гардінг була під автівкою, лежачи обличчям у грязюці. Вона залізла туди, звалившись з дерева — це було єдине місце, де можна було сховатися — і тепер дивилася на лапи тварин, які ходили навколо.

— Доку? Доку, ви там? — сказала вона. Але клята рація знову не працювала. Пахі тупцяли навколо й пирхали, намагаючись дотягнутися до неї.

Потім вона згадала, що Торн казав щось про те, що треба підкрутити кришку від батареї. Вона потягнулася за спину, знайшла батарейний відсік і щільно прикрутила кришку.

У навушниках відразу ж зашипіло.

— Доку, — сказала вона.

— Де ти? — відгукнувся Торн. —