УПА у вирі боротьби - Юрій Борець

До загального реготу, який послідував, приєднався навіть задуманний командир Громенко.

Із млина вернулися бойовики Петі і принесли кілька кілограмів борошна. Частину його всипали до вже загрітої в баняку води, й кухарі почали варити «чир». Одні підкладали дрова, скорше варилося, інші мішали юшку, а решта стояла з ними до вжитку їдунками. Павук нетерпеливився й цілий час гостро сварився з кухарями, що вони задовго варять цей нещасний чир. Щойно тоді, коли чир почав кипіти, Павук заспокоївся.

До командира Громенка підійшли командир Лагідний і бунчужний Соколенко. Розмовляючи, вони цілий час поглядали на схід. У долині протікав ледве помітний вузенький потічок, а насправді це була границя тепер страшенно роздутої московської імперії. На другому березі потічка, поміж горами й лісами, розлягалися села, заселені переважно німцями, а далі починалися села чеські.

Як не дивно, але чеський нарід тепер був одним із найвірніших слуг «старшому братові» - Москві. Кличі про свободу народам і людині, які несли зі собою упівські відділи, сприймалися легко в цілій Східній Європі, але тут відбивалися, мов горох від стіни. Майже всі чехи відповідали однаково:

- Прече утікате? Руси є добрі люді!…

Командир Громепко дивився у цьому напрямі через далековид, немов би хотів перенестися своїми думками й помислами через територію Чехоеловаччини у свою любу Україну. Там далі ведуться кровопроливні бої відділів УПА з большевиками. А скільки лишилося безрадних поранених у підземних шпиталях? Скільки повстанців відірвалося від своїх відділів, але вони не здаються і продовжують боротьбу?…

Троє старшин УПА довго стояли на горбку й дивилися на схід. Вони не говорили між собою, але думали однаково. Перший відізвався бунчужний:

- Вир боротьби за нами, але цікаво знати, скільки то документів про визвольну боротьбу нашого народу збережеться в архівах?

- Сказати важко, - відповів командир Громенко. - Але знаю одне, що вони збережуться. Частина їх знаходитиметься у

Проводі на Заході, частина - на Рідних Землях, але найбільше їх буде в канцеляріях НКВД-КДБ.

Бунчужний і Лагідний відійшли до відділу, а командир Громенко, замріяний, продовжував дивитися на схід. Він ніби передчував, що вкоротці вертатиметься цими самими теренами в Україну і згине у вирі боротьби.

Вже добре стемніло, як сотня погасила вогні й узяла напрям на місто Пассав над Дунаєм. Пройшовши кільканадцять кілометрів, вона зупинилася на ніч у сосновому лісі. Тут знову розпалила вогні, кухарі з решти борошна варили чир, а повстанці біля ватр намагалися передбачити своє майбутнє в незнаному повоєнному Заході.

Котрийсь із вояків мрійно оповідав:

- Тут майже в кожному місті є українські табори, в яких живе по кілька тисяч наших людей. Уявіть собі, що до нашого рейдуючого відділу приєднається кілька тисяч українців із такого табору, прийде до нас зі священиками, хоругвами та прапорами, й така колона пройде через яке-небудь німецьке місто. Яка б то була пропаганда для української революційно-визвольної справи!…

Після вечері командир Громенко зарядив збірку й виголосив дещо довшу як звичайно промову. А коли скінчилася спільна молитва, він іще раз пригадав своїм задимленим і пропахлим порохом воякам:

- Друзі! Завтра, здається, ми на деякий час муситимемо скласти свою зброю. Але пам'ятайте завжди про присягу воїна Української Повстанської Армії, яка не звільняє вас від обов'язків ніколи, навіть після зложення зброї!

Другого дня на дорозі в лісі, біля міста Пассав, упівці стискали руки американським воякам на німецькій землі. Вир боротьби лишився позаду, на сході в Україні, звідки вони прийшли, несучи зі собою одвічний подих непокірного степу, нев'янучий квіт полтавських садів, бравурний перегук грунів Карпатського кряжу і грізний шум розлогих лісів Лемківщини?

Що ж було спереду?

Вони не знали, але рушили у грядучі дні з гордо піднесеними головами, з мужніми серцями, з непохитною вірою в остаточну перемогу.

Розділ 37. СОТНЯ ГРОМЕНКА В НІМЕЧЧИНІ

На сході шаріло, наближався новий день. У баварському лісі тихо, ані найменшого подуву вітру. На небі поміж високими соснами одна за одною гасли зірки. На м'якій траві посеред лісу спали потомлені повстанці, дихаючи чистим, повним аромату живиці повітрям. Лише десь-не-десь було чути порізнені звуки, що тільки підкреслювали цю лісову тишу.

За кущем стояв на стійці вояк, споглядав раз по раз на повстанців, наслухував і зорив у глиб лісу так далеко, як тільки міг досягнути його вправлений зір і слух.

Ген десь далеко свистів паровий льокомотив, а в німецькому лісі й далі спокійно і тихо.

Службовий сотні командир Рубач змінив стійку, збудив санітара Зірку, а той відразу взявся обмивати й перев'язувати поранених.

Сотник Громенко, довгенько попотягавши на поясі бритву, докінчив своє голення, ретельно почистив свій на диво ще в доброму стані військовий однострій, прип'яв до пояса мапник, перевісив через груди свій легкий автомат, закурив цигарку і легким кроком відійшов набік.

Службовий Рубач оголосив «Ранню зорю», і сотня заворушилася. У таборі почалося пильне вмивання та чищення одностроїв і зброї, немов сьогодні мала відбуватися військова дефіляда. Вояцтво енергійно взялося до праці, одначе, як ніколи раніше, в сотні панувала мовчанка.

Тільки вістунові Павукові не забракло й тепер гумору. Його колишній арсенал із п'ятьох десятків слів німецької мови десь загубився по дорозі протягом кількох років, і він невтомно допитувався друзів:

- Хто з вас має німецький словник? Я вже чую гарну німку, а через серце, пане-брате, дорога до повного шлунку.

Вершки дерев освітило сонце, а згодом його проміння пробилося між галуззям і до повстанців. Сотник Громенко, завжди бадьорий і веселий - навіть і у безвихідних боях вояцтво бачило на його лиці посмішку погорди до ворога - сьогодні здавався сумним і зажуреним. Що він думав, не тяжко було догадатися. З його доброї бойової сотні, яка колись мала понад двісті двадцять вояків, не залишилося навіть і четвертини. Багато вояків упало в запеклих боях, частина поранених дісталася ворогові до рук, а сумна їхня доля була відома кожному повстанцеві.

Протягом минулих тижнів най завзятіших боїв в Україні, а потім під час тримісячного рейду на Захід, він не мав зв'язку з командуванням УПА. На його відповідальності було здобування зброї, набоїв, ліків, одностроїв, а також і стратегічне плянування боїв і переходів через країни, по яких дослівно роїлися сотні тисяч ворожого московського, польського й чеського війська, вирядженого модерною московською та американською зброєю. В Україні триває далі запекла, нерівна, одинока в історії світу боротьба, а він із своїм відділом чомусь опинився