УПА у вирі боротьби - Юрій Борець

Другого дня були вже інші делікатеси. Сотня минала в чезні простори, засаджені огірками, яких тут росло мільйони. Потім почалися лани капусти, моркви і знову цибулі та огірків.

Перетявши родючу рівнину, сотня наблизилася до чесько-німецького кордону й затаборувала в гарному сосновому лісі. Ліси тут були дбайливо загосподаровані, а всі дороги обсаджені овочевими деревами. Велика частина лісу-постою була обгороджена високим сітчастим дротом, за яким паслися дикі сарни.

Харчуючись два тижні лише однією городиною, вояцтво хотіло тепер поласувати хлібом або м'ясом. Через пліт перескочив Чумак і Кухар із наміром зловити котрусь із сарн. Тварини були освоєні й підходили дуже близько, але піймати їх не вдалося.

Загородивши одній із них дорогу в куті плоту, повстанці повільно посувалися до неї. І власне тоді, коли сарна вже не мала виходу, вона перескочила через Чумака і стрілою помчала до лісу, Стріляти було заборонено, отже, лишилося тільки одне - ковтнути слинку. Серед сарнячих жолобків піддашками Чумак знайшов щось, що тепер було дорожче від золота, - брилу чорної солі, яку спеціяльно лишили тваринам. Кухар оббіг інші жолобки, й кілька кілограмів солі примандрувало до сотні. Якраз варилася юшка, й на цей раз уже сам бунчужний Соколенко розділяв таку цінну здобич поміж вояцтвом. Цьому розподілові приглядався командир Громенко й по хвилині сказав:

- Друже бунчужний! Роєві Чумака солі не давайте!

- А то чому? - запитав переляканий Чумак.

- Я думаю, - відповів сотенний, - що ваша порція вже відділена.

Бунчужний підійшов до Чумакового кухаря, відкрив його торбу й витягнув із неї велику брилу солі.

Смачно поївши й насолоджуючись гарною погодою, вояцтво сотні мало чудовий настрій, бо знаходилося у великих лісах і поблизу кордону. Але ця сотня вже не була такою, як колись. У минулому вона нараховувала понад двісті вояків, а через її ряди за останні кілька років перейшло більше як шістсот повстанців, бо після великих боїв і понесених уграт вона безперервно поповнювалася новими добровольцями. Та це було вчора. А сьогодні вона мала всього 48 вояків. Решта склала свої буйні голови у вирі боротьби на вівтар Батьківщині, яку всі безмежно любили й по-геройському за неї боролися.

Приблизно такий самий стан був майже в кожному упівському відділі, оперуючому на Закерзонні.

Розділ 36. У ВІЛЬНОМУ СВІТІ

Від початку рейду на території Чехословаччини минуло вже три місяці. За сотнею Громенка слідували інші відділи, які почали свої рейди пізніше. Одні з них поділилися на менші групи, другі були розбиті ворожими військами. Десь ішли командир Байда й виховних Зорян. Багатьох повстанців підступом зловили чеські комуністи, між ними також командира Бурлаку, й усіх відіслали на тортури та певну смерть до Польщі.

Сфорсувавши вже вдруге ріку Влтаву, яка закручувалася півколом, сотня зближалася до кордону, й кожний повстанець готувався до останнього бою на ньому. Всі вичистили не тільки зброю, але й кожний набій, приготувалися зустріти належно кожну несподіванку, якими такий багатий вир боротьби.

А справа пішла гладенько. Сотенному знову бракувало карти, й він не знав як іще далеко до кордону, тому коли сотня підійшла до маленького села на гірці, стежа затримала зустрічного німця і звернулася до нього із проханням показати найкраще місце для переходу кордону. Оскільки німець відмовився, йому показали гарний пістоль, але це не помогло. Тоді бунчужний запропонував кілька долярів. У німачиська засвітилися очі, він страшенно зрадів, сховав доляри до кишені й пішов, запросивши повстанців помахом руки слідкувати за ним. Безжурно підсвистуючи, він ішов так швидко, що авангардана стежа була змушена сповільнити його ходу.

Коли зійшли з гори в долину, німець перескочив маленький потічок, вийняв із кишені цигарку й закурив. У міжчасі вже всі вояки перескочили його, її сотенний запитав, яка віддаль до кордону. Німець смачно затягнувся цигаркою, випустив хмару диму, показав пальцем на потічок і сказав урочистим голосом:

- Це границя, а ми стоїмо на землі американської зони Німеччини.

Сотенний подякував німцеві, той знову перескочив потічок і подався додому, а сотня скерувалася на захід. Відійшовши від кордону на кілька кілометрів, вона виставила стійки, а решта вояцтва поклалася спати.

Повстанців розбудили проміння теплого баварського сонця. Кухарі вже принесли з поблизького потоку води для голення й миття. Варити не було що, тому бунчужний Соколенко вийняв із сотенної каси останні два доляри й передав їх комендантові Петі, а той вислав двох своїх бойовиків до поблизького млина купити борошна.

Почалося загальне причепурювання. Два перукарі стригли таки добре зарослих повстанців, але найбільше праці мала одинока в сотні тупа бритва. Імпровізувалася також продукція пасти до чобіт, шляхом змішування тертого вугілля з водою. Павук твердив, що змішана з вугіллям слина є неперевершеною комбінацією, і справді його халяви блищали найкраще.

Командир Громенко був готовий швидше від усіх друзів. Поголений, вичищений і вдоволений, він відійшов кільканадцять кроків на горбок, звідки спостерігав своїх вояків. Це вже не була та велика сотня, з якою він упродовж довгих років так завзято й успішно боронив український нарід та його честь, а тільки маленька групка, бо решта віддала своє молоде життя для кращого майбутнього знедоленого Краю, як і тисячі інших українських патріотів-революціонерів, могили яких розкинуті по всіх країнах Східньої Европи.

Але навіть ця маленька групка, нараховуюча 48 вояків, які тепер так старанно приводили до порядку свій зовнішній вигляд, щоб відповідно зустріти Західній світ, почувала себе дуже добре. Хоч у багатьох були подерті чоботи й уніформи, і треба було витягати кусники ниток із сорочки, щоб зашити діри, настрій у повстанців позначався великою бадьорістю. Ніхто з них не мав ніяких військових відзнак на одностроях, ані заслужених орденів чи медалів на грудях, але коли хтось описав би подвиги кожного з них, то вийшло б 48 томів цікавих і глибинних змістом книг.

Хто міг подумати ще кілька років тому, що на німецькій землі, в гарному баварському лісі, колись таборуватиме озброєна по зуби сотня УПА? Й то, власне, на території тієї країни, яка здобувала держави одну за другою на протязі кількох днів, яка дійшла до Азії, яка завойовувала Африку і мріяла про колонізацію України, але через свою фальшиву й захланну політику розсипалася, наче доник із карт. А непоборні носії революційно-визвольних ідей, неначе їй на глум, опинилися, власне, тут.

Павук із покаліченим тупою бритвою лицем питав, чи