Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови" (див. ст. 39 ЗКУ та коментар до неї). Зокрема, відповідно до п. 7.38 ДБН 360-92 "Планування і забудова міських і сільських поселень" "[організацію громадського транспорту для міст з населенням 250 тис. чол. і більше слід вирішувати на підставі комплексних схем розвитку всіх видів міського пасажирського транспорту. Допускається розроблювати такі схеми за наявності складних транспортних проблем у містах з населенням від 100 до 250 тис. чол. У цьому випадку їх треба суміщувати із схемами організації дорожнього руху". Регламентується щільність мережі ліній наземного громадського пасажирського транспорту: вона має складати, як правило, 1,5-2,5 км/км2, а у центральних районах найзначніших міст - до 4-4,5 км./км2 (п. 7.40), розташування зупинок визначається нормативом дальності пішохідних підходів до найближчої зупинки (не більше 500 м. - п. 7.41) тощо.

Структура і режим земельних ділянок міського електротранспорту визначаються на підставі ДБН В.2.3-5-2001, а також Правил експлуатації трамвая та тролейбуса, затверджених наказом Державного комітету України по житловому господарству від 10.12.1996 №103.

Деякі вимоги щодо правового режиму земель міського електротранспорту вміщені у Єдиних правилах ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених ПКМ від 30.03.1994 №198 (зокрема, що стосується можливості розміщення на таких землях малих архітектурних форм тощо).

В частині відведення земельних ділянок під споруди і устаткування метрополітену необхідно відмежовувати такі об'єкти правового регулювання, як земельні ділянки, з одного боку, та ділянки надр, з іншого, котрі надаються для відповідних потреб у різному порядку.

Стаття 75. Землі зв'язку

   1. До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.

   2. Землі зв'язку можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

   3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони.

До частини першої. Коментована норма визначає землі зв'язку через їх склад. Виходячи зі змісту терміну "телекомунікації" ("передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах"), визначеного ст. 1 ЗУ "Про телекомунікації", видається, що термін "землі зв'язку" включає "землі телекомунікаціи", а також землі поштового зв'язку.

Ч. 1 ст. 11 ЗУ "Про телекомунікації" визначає поняття земель телекомунікацій – складової земель зв'язку наступним чином: "до земель телекомунікацій як складової частини земель зв'язку належать земельні ділянки, що надаються в установленому порядку у власність або передаються їх власниками в постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності та юридичним особам для розташування лінійних, станційних споруд, антен, веж:, інших технічних засобів телекомунікацій."

Розміри та конфігурація земельних ділянок для потреб зв'язку визначаються СН 461-74 "Нормы отвода земель для линий связи", а також, ДБН Д.2.2-34-99 "Споруди зв'язку, телебачення та радіомовлення", що опосередковано регулюють питання надання земельних ділянок для об'єктів зв'язку. Значна частина об'єктів зв'язку не потребує відведення для них окремих земельних ділянок.

Об'єкти поштового зв'язку не вимагають встановлення специфічного правового режиму для земель, на яких вони знаходяться, і зазвичай розташовані в межах земель житлової та громадської забудови (див. ст. 38, 39 ЗКУ та коментар до них).

Землі зв'язку займають 5,2 тис. га[178].

До частини другої. Законодавство допускає перебування земель зв'язку у власності будь-яких суб'єктів.

До частини третьої. Ч. 3 ст. 75 ЗКУ, ч. 2 ст. 10 ЗУ "Про телекомунікації"" передбачають встановлення охоронних зон навколо об'єктів зв'язку (ліній електрозв'язку та випромінюючих споруд електрозв'язку). Охоронні зони навколо земель зв'язку, їх розміри та правовий режим передбачені Правилами охорони ліній електрозв'язку, що затверджені ПКМ від 29.01.1996 №135. Правила (п.п. 2, 6, 8, 10, 12, 13, 17 та ін., Додаток до Правил - Умови проведення робіт у межах охоронних зон кабельних і повітряних ліній зв'язку та проводового мовлення) передбачають влаштування охоронних зон з особливими режимами землекористування розміром від 2 метрів до 0,25 милі від крайніх проводів або траси.

Окрім охоронних зон, навколо об'єктів зв'язку встановлюються також санітарно-захисні зони, розмір та режим яких визначається, зокрема, наказом Міністерства охорони здоров'я України №239 від 01.08.1996 "Про затвердження державних санітарних правил та норм" (див. також ст. 114 ЗКУ).

Стаття 76. Землі енергетичної системи

1. Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об'єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об'єкти транспортування електроенергії до користувача.

2. Землі енергетичної системи можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.

До частини першої. Землі енергетичної системи визначаються у коментованій нормі через їх склад. Землі енергетичної системи поділяються, таким чином, на дві складових: (1) землі під електрогенеруючими об'єктами та (2) під об'єктами транспортування електроенергії. Отже, формально не визнаються землями енергетичної системи землі під об'єктами, що забезпечують "централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об'єднаною енергетичною системою України''' (ст. 1 та ін. ЗУ "Про електроенергетику"). Такий підхід видається вірним, адже землі під такими об'єктами не потребують настільки специфічного правового режиму,