Аналітична історія України - Олександр Боргардт
Зробити щось із могутнім кунігасом Волині не були в стані ні Йоґайла, ні Жиґмонт, та він і князював у себе до самої смерті 1452. А з цього часу всі українські князівства були ліквідовані та перетворені на намісництва. Але, той хто думає, що українська верхівка на цьому чомусь навчилася, дуже помиляється.
Іще менше позитивної моралі ми можемо витягти з повстання 1508, піднятого Михайлом Глинським. Як пише нам попередній автор, він «походив з Полтавщини, з татарського зукраїнщеного роду, науку проходив на Заході, подорожував по Італії та Іспанії». Побував при дворі імператора Максіміліана, служив у курфюрста Саксонського Альбрехта та повернувшись нарешті додому став двірським маршалом Великого князя Олександра (1449–1506). Але, коли після Олександра великим князем стає Жиґмонт I (1506–1548), – він усувається від справ. Повертаючись до себе на Полісся, ображений Глинський піднімає повстання, до якого частково приєднуються й українські пани, а особливо – православне духовенство, бо він спекулює на польських же релігійних утисках. Як продовжує автор:
«Глинський ввійшов у порозуміння з Кримом і Москвою, але татари не дали йому допомоги, а московські війська пішли на Смоленськ і Полоцьк, де не було повстання».
Все, ясна річ, покінчується пшиком, а Глинський збігає до Москви. Там він якийсь час крутиться при дворі, але кінчає життя у в’язниці (1534).
Таких міжнародних авантюристів вистачало в будь-які часи, та із заколотів, піднятих заради задоволення особистих амбіцій якогось перекоти-поля, – годі робити якісь висновки історичного характеру.
Отже, хоч у Великій Литві й сформувалася українська еліта, але її самосвідомість залишала ще бажати набагато кращого. Не дарма наступна епоха висуне на перший план зовсім нову еліту – козацтво, але й та буде все ще не на висоті. А причина буде одна – православ’я та примат релігійних інтересів над національними. Не кажучи вже про примат над обома – своїх власних, еґоїстичних інтересів.
Цікаво, що в усьому цьому вони не копіювали своїх литовських партнерів; радше своїх затятих супротивників – польських католицьких вельмож. Яких усе, перераховане вище, й привело, згодом, до отих поділів Польщі…
* * *
Ситуація дещо повториться через іще триста років, коли примат соціалістичних інтересів над, знову ж, – національними, – провалить і Другі Визвольні Змагання.
4. Польський наступ
З проникненням польської шляхти до українських земель Литовського князівства – місцеві справи докорінно змінюються. Можна думати, що саме перспектива такої всебічної агресії, а насамперед – теренової, – саме й спонукала польську шляхту до Кревської унії, та не литовські пущі були їй потрібні.
А шляхти цієї, яка й була керівною силою у королівстві Польському, було там чималенько, та особливо зростає її кількість з проникненням до України. Професор Пал Маґочі в своїй монументальній «Історії України» наводить досить цікаві цифри:
Порівняно до останніх європейских країн того часу, польська шляхта складає відносно більший відсоток населення країни. Більше від того, її відносні та абсолютні кількості зростають. В той час, як на 1569 (по Любельській унії, що остаточно покінчила з Великим князівством Литовським, О. Б.) було більше 50 000 благородних, що становить 6,6 % населення Польсько-Литовської співдружності, у 1648 це число зростає до одного мільйона, або 9 % населення. З благородних у 1648 від 5000 до 10 000 були магнати, а інші 900 000 або більше, – шляхтою.
(П. Р. Магочі, Історія України, Сіетл, 1997, с. 142)
Шляхетське проникнення до України характерне побудовою на українських землях все більшої кількості фольварків (великих латифундій), – та це хутко дає про себе знати. Як польський експорт зерна до Європи у 1491–1492 становив усього 12 000 тон на рік, то він зростає до 140 000 тон на рік 1563 та сягає вищої кількості у 250 000 тон у 1618.
Цей експортний бум, що нечувано збагачував польську шляхту – творився цілком трудами надобре закріпаченого українського селянства.
А закріпачення творилося теж, не відразу. Українське селянство у Великій Литві зберігало громадський устрій старих часів, разом із громадською власністю. На чолі громади стояв обираний голова – отаман. Громада розпоряджалася власністю, утримувала церкву та творила суд. По селах німецького права статус різнився тим, що була індивідуальна власність на землю, а адміністративні функції виконував спадковий війт.
Стан селянства ж у Польщі був відмінний від українського, та не у кращий бік. Крім певної данини та робітних послуг місцевому шляхтичеві, якому й належала земля, там є ще обов’язкові селянські відробітки, називані панщиною. У XV ст. вони ще не надто обтяжливі та становили півмісяця робочих днів (від сходу до заходу сонця) річно, але зі зростом екпорту збіжжя – підвищуються далі. Холмська шляхта з 1477 заводить її у себе вже в обсязі одного робочого дня на тиждень, а сейм із 1519 приймає це законом по всій Польщі, збільшуючи разом у 3,5 рази. У другій половині XVI ст. панщина виростає до 2–3 днів на тиждень; помимо отих «робітних послуг», які вже взагалі не є чимось обмежені.
Рівнобіжно з цим іде всякий інший утиск. Року 1447 Казимір, син Йоґайла, передає селянське судівництво до рук панів у Литві, а з 1454 – й у Польщі.
Українські селяни втрачають і право на володіння землею. Коли в Литві вони могли вільно купувати, продавати та успадковувати землю, то польське право здавна передбачало володіння землею лише за шляхтою. Тепер усе це починає розповсюджуватися й на Литву. Вже 1444 католицький арцибіскуп Львівський зганяє селян з дідівських земель, забираючи їх землі собі.
Селянам, що віднині працюють на панській землі, забороняється переселюватись; тепер вони – кріпаки.
Все це не проходить без сліду, та по Любельській унії 1569 в Україні стає неспокійно. Розпочинається низка селянських збройних повстань, яка зіллється згодом, у половині XVII ст. – до спалаху Козацьких Воєн за звільнення.
На Україну суне й зграя католицьких попів, та утиски майнові доповнюються утисками релігійними. Пам’ятаєте, як красиво подав це свого часу пан Міхаль Бобжинські, професор із Кракова, написавши про оту зграю панів та попів, що посунула на
