УПА у вирі боротьби - Юрій Борець
Незважаючи на ніщо, сотня маршувала горами й лісами на південний захід, у напрямі Пряшева. Пройшовши вже досить довгий шлях, і то вдень, повстанці поки що не зустріли ані однієї живої людини. Сотня часто відпочивала, а потім продовжувала марш і йшла майже цілу ніч, щоб відбитися від кордону. Аж над ранком вона затрималася на кілька годин відпочинку й короткого сну.
Вояки вже звикли до рейду, тільки передвчорашні картопляні кальорії почали їх підводити. Знову розболілися голови, й кожний думав лише про харчі. Котрийсь із стійкових повідомив, що в лісі є черешні, й сотенний дозволив повстанцям перейти на те місце, де вони росли. І справді, тут росло кільканадцять черешневих дерев, рясно обліплених великими дозрілими ягідьми. Яка радість! Старшини тримали внутрішню службу, а вояцтво облягало дерева. Плоди були досить солодкі й мандрували з кістками до порожніх вояцьких шлунків.
По якомусь часі, підкріпившись черешнями, сотня рушила далі й після двогодинного маршу зупинилася в ліску, поблизу якогось села. Хоча це була вже інша країна, воно нічим не відрізнялося від першого-ліпшого лемківського села. Пізніше виявилося, що й мова була досить подібна до української, але мала все ж таки багато незрозумілих слів.
Командир Громенко призначив збірний пункт у цьому ліску на 22-гу годину, й сотня подалася в село. Рій Чумака затримався поміж двома невеличкими хатками, й ройовий, пригадавши воякам, що вони знаходяться у пропагандивному рейді, вислав половину роя до однієї хати, а сам із другою половиною зайшов до зовсім маленької, розташованої над потоком.
- Добрий вечір, господине! - привіталися повстанці.
- Будьте здраві! - відповіла досить збентежена жінка. На полиці, зробленій із дошок, біля великої печі стояло кілька глиняних горщиків, а поруч із ними лежали великі плескаті хлібини, подібні до матерівських паляниць. Вони «загіпнотизували» друзів настільки, що не дозволили докладніше розглянутися в хаті, щоб бодай трохи зорієнтуватися і привикнути до нових обставин.
Повстанці в чемній формі попросили господиню дати їм з'їсти й чекали на відповідь, але жінка розвела руками й почала оправдуватися, що вона бідна, тому не має нічого доброго для їжі. Коли ж Бук показав їй на хлібини, жінка взяла одну з них в обидві руки, розломала її на коліні і звернулася до Бука:
- Дивіться, який хліб чорний! Ви напевно не їстимете його.
Бук узяв одну половину, відломив із неї добрий кусень, вкусив його і схвально похитав головою на знак того, що хліб дуже добрий. Господиня зраділа, що непрохані гості не погордували її чорним хлібом, зняла з полиці ще одну хлібину й кожному повстанцеві налила по великій кварті молока. Друзі заїдали смачно, а добра словачка, дивлячись на них із дивною усмішкою, по хвилині сказала:
- Які ви мате глад!…
Потім почала розказувати своєю гарною словацькою мовою, що українські партизани відвідали її хату ще в 1945 році, але вони такі голодні не були. Повстанці відповіли, що хліба й молока вони не бачили вже кілька тижнів, і взагалі почувають себе несамовито голодними. Щоб прийти до нормального стану, вони мусили б кілька тижнів відповідно харчуватися. Тому цей хліб і молоко смакували їм краще від усіх попередніх, а друзяки вже їли хліб не з однієї печі.
Щоб не перевантажувати порожніх шлунків, Чумак зарядив вимарш на збірний пункт і попросив у жінки трохи харчів на дорогу. Вона послала чоловіка до льоху по картоплю, а сама зняла з полиці ще одну хлібину і принесла з комори трохи масла та сиру. Повстанці гарно подякували й вийшли надвір, де на вулиці вже збиралися рої й відходили до лісу. Перша добра вечеря у Словаччині деяким воякам уже пошкодила, й, побачивши це, сотенний одразу ж зарядив марш, бо він одинокий міг помогти виголоднілим шлункам.
Доктор Зубенко, йдучи збоку, розказував Чумакові про свою вечерю:
- Бійтеся Бога! Шлунок порожнісінький, а тут по полудні черешні, ввечері два літри кислого молока, а відтак хліб, сало й часник. Та із цього всього можна бомбу зробити!…
Промаршували кілька годин, потім відпочивали, а вранці пішли далі. Терен був лісистий, цілий час тяглися гори, хоч і не дуже високі. Села траплялися рідко, а на полонинах паслися вівці й рогата худоба із дзвінками на шиях.
Хребет гір Бескиду - це неначе межа двох кліматів. Північна, українська частина гір, має великі старі праліси, шумливі потоки й маловрожайні ґрунти. Там коротші й весна, й літо. Південна частина, завдяки щедрому промінню сонця, є відмінною. Коли на півночі ростуть лише овес і картопля, то на півдні частенько трапляється виноград й інші південні рослини.
Милуючись мальовничими краєвидами, сотня посувалася вперед. Словацький хліб, овечий сир і молоко зробили своє - повстанці почали оживати. Марші були повільніші й коротші, більше часу давалося на відпочинок, і вояки ступнево приходили до себе. Вони все глибше розуміли важливість своєї великої місії й гордо, хоч і з помітним хвилюванням, гляділи в невідоме майбутнє.
Розділ 33. СОЮЗ ПРОТИ УПА
Москва шаліла, мов скажений звір. Вона найбільше боялася того, щоб про ті облудні ідеї, якими задурманила цілий світ, і про дійсний стан поневолених нею народів упівці не сказали правди. А час був короткий. Мине ще кілька тижнів, і борці за волю не лише України, а й цілої Східньої Европи, можуть дістатися на Захід та розвіяти отруту комуно-большевицької пропаганди, на яку Москва призначила 20% свого бюджету. Договір трьох країн - Совєтського Союзу, Польщі й Чехословаччини, - підписаний із метою знищення й недопущення відділів УПА на Захід, змобілізував проти них сотні тисяч війська. Але й цим не була Москва вдоволена, їй залежало на тому, щоб ані один упівець не прийшов на Захід, і вона робила все для внеможливлення цього. З Москви до Праги приїхали сотні протипартизанських знавців і нашвидкоруч почали організувати чеських комуністів.
У чехословацькому комуністичному парламенті велися гострі дебати. Частина відважніших обороняла відділи УПА, але їх засуджували запеклі комуністи й вимагали рішучої протидії. В цей час, крім сотні Громенка,
