Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію - Борис Джонсон
«Людина — це її дух», — повідомив він Кабінету міністрів на своєму заключному зібранні й наостанок дав їм пораду: «Ніколи не розлучайтеся з американцями».
Так званий «підбурювач до війни» провів останні роки служби, займаючись тим, що було — для нього — безуспішною місією об’єднати великі держави і сприяти «послабленню напруги у світі»: під цим він мав на увазі безпрецедентну загрозу термоядерної зброї, якій не існувало аналога. Та все ж за три місяці після того, як він склав повноваження, Ейзенгауер, Іден, Фор і Булганін зустрілися в Женеві і той саміт таки відбувся.
Черчилль інстинктивно знав, що не так із комунізмом, — придушення свободи. Комунізм заміняв індивідуальну свободу дій контролем державою; обмежував демократичну складову і таким чином був тиранічним. А також він розумів, що лише капіталізм, попри всю недосконалість, здатен задовольнити потреби людської істоти.
Я із того покоління, яке іще бачило комунізм у дії, якому іноді вдавалось потрапити за залізну завісу періоду до 1989-го — і переконатись, наскільки він мав слушність, у кожній деталі, у своїй приголомшливо пророчій промові у Фултоні, Міссурі. Ми бачили страх, чули шепотіння, читали абсурдні слогани пропаганди тієї провальної системи, що не була здатна забезпечити найважливіші потреби, але контролювала населення, відбираючи у нього таку елементарну свободу пересування.
Із непогрішною чіткістю Черчилль передбачив усе це, як і загрозу нацистської Німеччини.
Також він пророчив, що одного дня воно все розвалиться — із неочікуваною швидкістю. Він був правий, і ми дожили до того щасливого моменту.
***
Після мороку конференц-зали у Цецилієнгофі у Потсдамі сонце надворі, здається, світить незвично яскраво. Ми сідаємо на велосипеди і вирушаємо лугами й садами повз Ванзеє.
Я кидаю погляд на назву дороги. Mauerweg118, написано там. Звичайно! Це саме те місце, де східнонімецький режим звів потворну стіну, що колись розділяла місто і так славетно була повалена у 1989 році. Колись вона була символом терору та утиску: тепер не залишилося нічого, окрім велодоріжки.
З одного її боку ми раптом помічаємо зграйку німецьких нудистів, що безсоромно порозсідалися на залитій сонцем галявині: бронзового кольору підстаркуватих чоловіків, що займаються юнкер-калістенікою119, молодих жінок парами, що загадково спілкуються із природою. І мені спадає на думку, якими різними, певною мірою, є німці: врешті, це не та сцена, яку можна побачити недільного ранку в Гайд-парку, — а це ж його берлінський аналог. Тим не менш саме ці роздягнені і, так очевидно, беззахисні люди є самим втіленням пацифізму і лагідності сучасної Німеччини.
Вони голосують за того, хто їм до душі. Кажуть те, що їм заманеться. Пірсингують ту частину свого тіла, яку хочуть. Вірять у капіталізм вільного ринку. Не бояться стукоту у двері посеред ночі. Їхній світ змінився відтоді, як впала Стіна. Ці сонцепоклонники значно більше є дітьми ідеології Черчилля, аніж Сталіна.
А хто розгулював голяка навколо Білого дому? Я знімаю це питання.
Саме його ідеї торжествують сьогодні, його уявлення про свободу і демократію перемогли. Тією промовою у Фултоні він змалював архітектуру повоєнного світу — трансатлантичний альянс, якому у 1948 році судилося стати НАТО і який був невід’ємною складовою для досягнення вирішальної поразки комунізму в Росії та по всій Східній Європі.
До того ж він був одним із перших, хто висловив ідею, що є центральною у світобудові сьогодення, — побачити примирених Францію і Німеччину й об’єднану Європу. Та це ідея, що в окремих аспектах залишається сьогодні вкрай спірною. Так само як питання, що Черчилль насправді мав на увазі під об’єднаною Європою та яку роль він відводив Британії.
115 Габеас корпус — правова процедура, судовий наказ, який вимагає, щоб заарештованого було доставлено до судді або суду.
116 Широкий огляд (фр.).
117 Brain (англ.) — мозок.
118 Вулиця, якою пролягав Берлінський мур.
119 Калістеніка — комплекс нескладних вправ, зазвичай без використання додаткового спортивного обладнання та інвентарю, спрямованих на покращення загального фізичного стану організму та підвищення гнучкості тіла.
Розділ 20
Черчилль-європеєць
Критерієм Черчиллевого пророчого таланту є те, що люди і досі намагаються закликати його бути третейським суддею різноманітних політичних дилем. Серед його багатотомних висловлювань вишукують тексти, аби узаконити якусь думку чи виправдати якусь тактику, — і тим текстом розмахують майже як Святим Письмом, ніби той проект було посмертно освячено самим Черчиллем, мудрецем і військовим лідером.
Немає іншого питання, яким його покійний дух турбували б регулярніше, аніж суперечлива справа відносин Британії та «Європи». Це те спірне питання, що мордувало кожного із його наступників на посаді прем’єр-міністра. Часом ця проблема набувала такої токсичності, що призводила до політичного вбивства або замаху на убивство.
Тема «Європи», яка містить піднесені питання національного суверенітету, демократії та британської незалежності перед лицем великого континентального альянсу, здається, є винятково черчиллівською. Її можливо зрозуміти, звернувшись до 1940 року.
Халепа у тому, що до Черчилля апелюють обидві сторони. І єврофіли, і євроскептики: обидві фракції вірять у нього. Обидва табори вважають його пророком — а іноді, у тому, що стосується його справжнього значення і правдивих намірів, дискусія сягає божевільних масштабів релігійного розколу.
У листопаді 2013 року, наприклад, тодішній Президент Комісії ЄС Мануель Баррозу виголосив промову, у якій дослівно процитував те, що сказав Черчилль у 1948 році (і раніше, і в інших випадках) про потребу створення об’єднаної Європи. І це спровокувало град лайки від міріад мешканців євроскептичної частини інтернету.
Дехто із них нападав на Черчилля, у одному випадку навіть назвавши його «жирним брехливим покидьком». Хтось захищав Черчилля, а гудив сеньйора Баррозу. Ми ж, мабуть, можемо підсумувати загальний настрій, процитувавши одного з анонімних оглядачів-євроскептиків, який принаймні на одному газетному веб-сайті підписався nom de guerre «якіранішеполітнекоректний» (stillpoliticallyincorrect).
Нам не потрібні поради від цього другосортного, необраного, безвідповідального іноземного політика [писав «якіранішеполітнекоректний» про Баррозу]. Що скоріше він буде гойдатися на стовпі у Брюсселі, то краще. Чому б йому не звалити назад у свою країну і не припинити командувати нами? Ненавиджу його і сподіваюся, що він скоро здохне, разом із рештою єврокомісарів і більшістю членів Європарламенту — включно із усіма нетутешніми! І тоді