Україна у революційну добу. Рік 1917 - Валерій Федорович Солдатенко

Відсутність у Центральної Ради усталених поглядів на проблеми, подібні тим, які породили полуботківці, навіть страх перед ними досить красномовно підтвердив епізод, який відтворив у своїх спогадах М. Грушевський. Він пригадував: "4 липня прийшла до мене, до Центральної Ради, депутація від ешелону, що йшов з Саратова на фронт. Заявили, що вояки сього ешелону — українці — проголосили себе полком мого імені і просять мене прийняти від них парад. Я послав їх до Генерального військового комітету і незадовго одержав відповідь Генерального комітету, що він принципово згоден признати їх "другим українським полком Грушевського", коли вони з того титулу не збираються ухилятися від військових наказів. Депутати сказали, що вони з титулу не бажають собі ніяких привілегій і цілком послушно йдуть на фронт. Як потім виявилось, між старшиною знайшлись українські романтики, один з них прислав книжку своїх віршів, де був один, присвячений моєму поворотові з заслання — в шевченківськім стилі, затитулований, скільки пригадаю:."Повертається Грушевський". Прикро було мені прив'язувати своє ім'я до полку — але не мав я духу й відмовити. Якби я мав змогу — я б сей полк мого імені розіслав додому, орати і сіяти, і творити життя. Але що я міг зробити? Я "прийняв парад", привітав се (…) людське стадо, послане на заріз, поцілував ікону — полкову святиню, котру мені показали. За тиждень потім їх відправили на фронт — вони пішли без всякого отягання. Потім з фронту приїздили до мене їх делегати, я розпитував, як їм ведеться, вони казали, що нічого. Наспіли на фронт уже після галицької різні і в огонь не пішли. Але пізніш, в грізні січневі дні, опинилися в Києві, попали в тутешній огонь, і мені незмірно було тяжко чути, як розстріляли якогось солдата, що йшов з полкової канцелярії "за пакетами", тому тільки, що він назвав себе вартовим, які його затримали, — солдатом "полку Грушевського"[482].

Щоб спонукати полуботківців залишити Київ, лідери Української Ради і УГВК домоглись прийняття Першим Українським полком ім. Б. Хмельницького спеціальної ухвали, в якій заявлялося, що полк "не вважає полуботківців за своїх братів, відмовляє їм всякої допомоги і радить негайно виконати наказ Центральної Ради"[483].

Полуботківці все більше відчували свою приреченість. Саме в момент крайнього відчаю, ввечері 4 липня 1917 року у Грушках з‘явилися "люди", які покликали "йти до міста, де їм Дадуть хліба і обмундирування"[484]. Слідча комісія Київської військової округи з'ясувала пізніше, що тими агітаторами — людьми", які стимулювали енергію полуботківців, були офіцери[485].

Такі ж агітатори (можливо ті ж самі) і з такими ж пропозиціями "побалакати про наші українські справи" завітали пізно ввечері 4 липня і до казарм Першого Українського козачого запасного полку ім. Б. Хмельницького. Ймовірно, що серед них були й загітовані відповідним чином полуботківці (так, зокрема, назвав агітаторів на слідстві бунчужний Романенко)[486]. Однак, слід мати на увазі, що полуботківцями іменували і всіх членів клубу ім. гетьмана Полуботка. Саме в цьому розумінні такий термін широко вживав, як уже відзначалося, М. Грушевський.

О. Знаменський вважає, що не підлягає сумніву належність цих агітаторів-офіцерів до УГВК[487].

Думається, що таке твердження може бути вірним лише частково. Лідери УГВК — В. Винниченко, С. Петлюра, як було з'ясовано вище, ніяк не могли запропонувати полуботківцям подібних дій. На такий крок могли відважитися хіба що М. Міхновський та його малочисельні прихильники в Генеральному Комітеті. Проте прізвище М. Міхновського жодного разу не фігурує у відомих документах. Однак не залишає відчуття, що він все ж був активним учасником полуботківського виступу, начебто постійно знаходився "за кадром", і саме від нього виходили початкові імпульси. Таке враження особливо посилюються при з'ясуванні такого моменту, як наявність у повсталих плану дій.

О. Щусь вважає, що план захоплення головних установ у місті для того, щоб підтримати "новий український уряд" було розроблено на засіданні полкового комітету полуботківців[488]. Можливо це так і було, та ймовірніше все ж припустити, що в своїх загальних рисах виконувався він раніше, а 4 липня ввечері, вже після безрезультатних переговорів з емісарами Центральної Ради і УГВК, його було обговорено, востаннє відкориговано й затверджено. На таку думку наводять зіставлення подій, що безпосередньо передували липневому виступу, з деякими документальними свідченнями, а також цікавими мемуарними зразками і ходом самого повстання.

О. Знаменський також вважає, що план був розроблений заздалегідь, зважаючи передусім на те, що солдати завчасно були поділені на загони на чолі з начальниками[489]. М. Падалка в числі інших аргументів, що підтверджують завчасне розроблення і підготовку солдатів-грушківців до повстання, наводить факт риття окопів і укріплень біля Грушківських казарм[490]. Як цілісний і спеціальний документ, названий "План робіт 2-го українського полку ім. П. Полуботка з 3 на 4 липня 1917 року", він свого часу став надбанням міністра іноземних справ Тимчасового уряду, лідера кадетів, відомого історика П. Мілюкова. Як він опинився в нього — невідомо, можливо "потрапив випадково не в ті руки, для яких він передбачався"[491] (за Д. Дорошенко — через російську контррозвідку)[492], проте інтерес становить, звісно, чималий.

Щоправда, ще в 20-ті роки деякі дослідники, серед них той же Д. Дорошеннко, поставилися до цього документа (його крім П.Мілюкова у власних руках не довелося тримати) з певною недовірою, пересторогою[493]. Інші, з посиланням на періодику 1918 р., шукали аргументи на користь його існування[494]. З часом же істинність плану полуботківців перестала братися під сумнів, хоча нових доказів, ні позитивних, ні негативних вже не наводилось[495].

Через неможливість вивчення оригіналу документа, думається, можна все ж таки висловити припущення, що план дійсно існував. Твердженням і свідоцтва П. Мілюкова можна довіряти, зважаючи не лише на високий фаховий авторитет. Порівняння пунктів плану і наступних дій повсталих наочно переконують у значній їх подібності, що важко пояснити простою випадковістю. Суттєве значення має датування плану "З 3 на 4 липня 1917 року", що наводить на думку про завчасну підготовку документа, до якого були внесені певні корективи після перенесення моменту виступу на добу (наприклад, згадка про Другий Універсал Центральної Ради, опублікований у газетах 4 липня 1917 року — В.С.).

Єдине, що викликає якщо не сумнів, то, принаймні, запитання — це купюри документа (що криється за пропусками?). Згідно з документом, введеним в обіг П.Мілюковим, передбачалося:

"1) Сповістити окремими листівками всі українські частини Києва