Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років - Кирило Юрійович Галушко

Віце-адмірал А. Покровський в однострої Російського імператорського флоту.

Але навіть у такий спосіб не вдалося покрити неукомплектованість козаків. Ще гіршою була справа з укомплектуванням дивізії підстаршинами. Наприклад, 10 вересня 1918 р. командир дивізії генеральний хорунжий В. Клименко доповів у рапорті 1-му товаришу (заступникові) Військового Міністра, що «частина з прибулих на поновлення дивізії старослужачих, бувших козаків Російської армії, відправлена за повною невідповідністю їх, виказавши себе поганим елементом; частина — добровільно пішла за власним бажанням»490. Навіть старшинські вакансії не були повністю заповнені. Крім того, командуванню дивізії так і не вдалося викорінити антигетьманські настрої не тільки серед козаків, а навіть і серед деяких старшин з’єднання.

490

Тимощук О. Охоронний апарат Української держави (квітень — грудень 1918 р.). — Х., 2000. — С. 219.

Лейтенант флоту Святослав Шрамченко з одним із вояків загону Січових Стрільців, кінець 1918 — початок 1919 р. У Січового Стрільця на мундирі видно сліди від гетьманських погонів

За таких умов не дивно, що боєздатність Сердюцької дивізії була невисокою, хоча за чисельністю (близько 6 тис. вояків) ця дивізія була одним з найбільших збройних формувань армії Української Держави на момент антигетьманського виступу Директорії УНР. Однак уже 18 листопада 1918 р. 4-й Сердюцький піший полк фактично віддав повсталому Окремому Загону Січових Стрільців перемогу в бою під станцією Мотовилівка, а потім здався повстанцям. За декілька днів на бік повстанців перейшов і Сердюцький Лубенський кінно-козачий полк під командуванням полковника Ю. Отмарштайна. Інші частини дивізії брали участь в обороні Києва, але високої боєздатності також не показали. Отже, надії Гетьмана на свою гвардію не виправдалися. І якщо такі проблеми з боєздатністю та лояльністю до Української Держави мала елітна Сердюцька дивізія, не складно уявити, що відбувалося б у лінійних дивізіях у разі їх поповнення призовниками та мобілізованими.

Окрім сердюків, основу Української Армії становила Окрема Запорізька дивізія, що налічувала близько 3 тис. вояків491. Її основним завданням була охорона східного кордону на Харківщині й Донбасі. Лояльність цього з’єднання до Гетьмана була така, що про всяк випадок саму дивізію «охороняли» німецькі війська492. Цікаво, що ще за часів Центральної Ради дивізію, яка добре показала себе в боях, хотіли розформувати, оскільки вона не вписувалась у план організації армії, розроблений «фахівцями» Військового міністерства. Після численних спроб розформувати чи реорганізувати Запорожців Військове Міністерство нарешті вирішило залишити все, як є, і лише перевести частини дивізії на нову організацію у складі чотирьох піших, легкого гарматного та кінного полків, інженерного куреня, важкого гарматного дивізіону та кінно-гірської артилерійської батареї493. Крім того, частиною дивізії фактично були «панцирний» (бронеавтомобільний) дивізіон та авіаційний загін, хоч офіційно їх вважали лише «прикомандированими» до неї. Піші полки мали по два курені, окрім 2-го полку, 3-м куренем якого став кадр колишнього полку Січових Стрільців, який приєднався до Запорожців після розформування німцями 1-го полку Січових Стрільців. Саме цей курінь пізніше став кадром Окремого загону Січових Стрільців у Білій Церкві.

У серпні 1918 р. у складі Української Армії було створено ще одну дивізію: 1-ша Стрілецька козача дивізія (часто також звана «козацькою стрілецькою», також за кольором та кроєм своєї уніформи відома, як «Сіра» чи «Сірожупанна»), сформована австрійцями з військовополонених-українців у Володимирі-Волинському494. Вона складалася із чотирьох піших, кінного, гарматного полків та інженерної сотні й нараховувала понад 6 тисяч вояків. Дивізію відправили на Чернігівщину, де вона охороняла північно-східний кордон держави. Слід зазначити, що після прибуття на місце постійної дислокації дивізія була майже повністю демобілізована, і восени 1918 р. у її складі залишилося близько 600 вояків495. Сіра дивізія також була фактично підпорядкована німецькому командуванню.

Разом з німецькими військами Запорізька та Сіра дивізії брали участь в обороні кордонів Української Держави від більшовицької Росії (РСФРР). Служба ця була небезпечною, оскільки між Українською Державою і РСФРР була нейтральна зона, у якій активно, хоч і неофіційно, діяли радянські загони, що періодично нападали на українську територію. Один з таких загонів 11 вересня 1918 р. під селом Картушин496, напавши зненацька, знищив передову заставу 1-го (Республіканського) куреня 2-го Запорізького полку (20 вояків), а потім напав і на головні сили куреня. Запорожці відбили напад, але з надзвичайно великими втратами, що становили понад половину бійців куреня; командира куреня М. Зелінського було важко поранено497.

Крім вищеназваних частин, у серпні 1918 р. у складі Української Армії сформовано три частини для виконання спеціальних завдань із розширення території Української Держави: Чорноморський кіш (мав діяти на Кубані), Окремий загін запоріжських [так у тексті наказу — Є. П.] низових козаків (мав діяти в низов’ї Дунаю та в Бессарабії, окупованих Румунією) та Окремий загін Січових Стрільців (мав діяти в Галичині, яка належала союзній Австро-Угорщині). Перша з цих частин мала складатися із 3 піших куренів та 1 гарматної батареї, а дві інші — з 1 пішого куреня та 1 гарматної батареї498. Ці частини мали бути своєрідним збройним авангардом Української Держави в тих регіонах, які вважали українською територією, але офіційно вони не входили до складу України. Формування цих частин є особливо цікавим, оскільки влітку 1918 р. в Українській Державі не вистачало військ навіть для підтримання внутрішнього порядку, не кажучи про захист уже наявних кордонів від зовнішньої агресії…

491

Тинченко Я. Українські збройні сили березень 1917 р. — листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії). — К.: Темпора, 2009. — С. 190, 207.

492

Тимощук О. Охоронний апарат Української держави (квітень — грудень 1918 р.). — Х., 2000. — С. 213.

493

ЦДАВО України. — Ф. 1074. — Оп. 2. — Спр. 9. — Арк. 113.

494

Наказ про включення дивізії до складу Української Армії від 2 вересня 1918 р. ч. 70 // ЦДАВО України. — Ф. 1077. — Оп. 5. — Спр. 10. — Арк. 385.

495

Тинченко Я. Українські збройні сили березень 1917 р. — листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії). — К.: Темпора, 2009. — С. 207.

496

Нині — село Картушино Стародубського району Брянської області Російської Федерації.

497

Тинченко Я. Українські збройні сили березень 1917 р. — листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії). — К.: Темпора, 2009. — С. 193.

498

ЦДАВО України. — Ф. 1074. — Оп. 2. — Спр. 9. — Арк. 143 та ЦДАВО України. — Ф. 1074. — Оп. 2. — Спр. 9. — Арк.157.

Головна база Ескадри повітряних кораблів поблизу Вінниці (А. Харук, Крила України)

Військовому Міністерству підлягали ще різні