Українська література » Наука, Освіта » Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Читаємо онлайн Аналітична історія України - Олександр Боргардт
само). Однак, до них самих це не відноситься, спробуйте лишень зачепити – який свинячий вереск на весь світ здіймуть! Бо, одне – то ми, а вже зовсім інше – якісь там «бандформірованія».

Уроджена подвійна мораль, що ви хочете…

Може богатир і порядний бешкет зчинити, особливо – коли перебере, – може й «псіхануть»:

Скочил-то ведь Добрынюшка Микитинець,

Оперся о столы да о дубовыи,

Как топал ногами в паркетный пол, –

Как теремы-то вси поросшаталисе,

Хрустальны околенки посыпались,

А вси князи-бояра замертво лежат,

А князь Владимер ходит раскорякою,

А молитсе Добрыне, извиняется:

– «Не бей-ко ты ногами о кирпицьной пол,

Оставь-ка нас, бояр, на симена!»

(теж там, с. 58)

Або, помилуємося на продовження отого, попереднього, – «славниє вікторіі російскіє»; деяке закінчення, так би мовити, усієї богатирської діяльності:

И наехали удалы добры молодцы,

Те же во поле быки кормленые,

Те же сильные могучие богатыри,

И начали они силу рубить со краю на край,

Не оставляли они ни старого, ни малого,

И рубили они силу сутки пятеро,

И не оставили они ни единого на семена.

И протекла тут кровь горячая,

И пар шел от трупья по облака.

(теж там, с. 71–72)

От тут звернімо увагу на оті: «Нє оставілі ні старого, ні малого» та ще й «і нє оставілі оні ні єдіного на сємєна», – подумаємо, а що ж це, власне, таке? На жаль, тут не полишається місця на якесь подвійне тлумачення. Бо від того їх «пара», що «шєл от трупья по облака» – за версту смердить геноцидом. Агресія та геноцид – є агресією та геноцидом, та що тут – в народному епосі оспівуються саме вони – видно сліпому.

Отже, подякуємо великому Богові, що наш нарід подібного сміття по собі не полишив. Та, поґотів, у таких бридко неестетичних формах, у такий примітивний спосіб.

Переходячи до другої частини нашого сюжету, поцікавимося, чому, як це помітив іще сучасник А. Пушкіна Вельтман, автор популярних тоді історичних романів, в примітках до одного з них він пише:

БАБА-ЯГА. – Казкове поняття про неї відоме кожному, але Баба-Яга повинна, здається відноситись до мітології древніх Руссів; проміж Південними Слов’янами не відгукується про неї жодна з леґенд, а тому слід шукати її серед язичників Скандинавії або Північної Скитії.

(А. Вельтман, Романы, Москва, 1985)

Дійсно, саме так є, але – в чому справа? – чи не в тому, що міт про Бабу Ягу виникнув, знову ж, не в Києві, а в його північних колоніях? Схоже, що саме так.

Російський історик В. Ключевскій твердить, що «…ліс завжди був тяжким для російської людини». З причин досить прозорих: в лісі можуть блукати «соловьі–разбойнікі» або збіглі раби, які можуть і помститись; повно й диких звірів. Не був приємним і вільний степ, де у травах міг причаїтись «злой татарін». Отже, й подітись не було би куди, якби не було річки. Бо, як повідомляє нас історик:

Так ліс та особливо степ діяли на російську людину двозначно, зате жодної двозначності, жодних непорозумінь не бувало у неї з російською рікою. На річці вона оживала, жила з нею душа в душу.

(В. О. Ключевский, Сочинения, т. 1, Москва, 1956, с. 68)

Тут все гаразд, автор абсолютно правий, бо саме річка була та полишилась великим засобом «освоєнія» чужих «русскіх зємєль», що їм ніколи не належали, саме річки приносили їм найбільші зиски. Бо, фінські хутори, з яких можна було запастися рабами, лежали саме на річках та озерах. Про це красномовно свідчить, те, що фінське слово «vesi» – вода, – стало старішою назвою оселі на російській півночі – «весь».

Подібна прихильність до російських річок може навести на думку, що всі вони мають російські ж імена, але… далебі… Бо всі вони носять свої, старіші фінські імена: Волга, Вычегда, Кама, Клязьма, Москва, Ока, Онега, Печора, Пинега, Протва, Угра, Шексна, Цна та багато, багато інших. Хіба, що якась там дрібна річушка Пьянь – ото вже напевно російська.

Але, як вона, власне, виглядала: Баба Яга? На старих народнах картинках, «лубках», вона зображується як літня жінка, часом у типово угро-фінському головному уборі – «русскій кокошнік». Вона жіттєдіяльна, хитра та підступна, аж понад зла. «Баба» – слово угро-фінського походження, як і «Яга». Справа в тому, що так звані форманти, – закінчення назов річок на півночі, являють нам велике різноманіття: -йук, -йугі, -йога, -йогі, -іга, -ега, -ога, -яга, аж по мансійське -я. Але, всі вони означають «річку» різними угро-фінськими мовами. Як це часом буває, іменник може бути й прикметником – «річкова». Отже, Баба Яга – то Річкова Баба.

До того, вона ще живе «в ізбушкє на курьіх ножках» та є великою чарівницею.

Перше нагадує нам про надбережні поселення на палях, які були так розповсюджені в неолітичній Європі; десь від 5000 років тому і пізніше. Отже, «ізбушка на курьіх ножках» могла мати своїм прототипом саме річковий будинок на палях.

Чарівництвом в Європі прославлялися фіни, як і лікарським фахом, та мистецтво фінських шаманів вивчав іще у XVI ст. учений єпископ Турку, Мікаель Аґрікола.

Все це разом просто не полишає нам вибору. Поселення на палях по берегах річок та озер належали угро-фінським народам європейської тайги, лісовим полювальникам (можливо – з початками лісового землеробства). За теплої пори року вони вели сталий триб життя: чоловіки зранку відправлялися на полювання або на розчищене в лісі поле, а молоді жінки на заґотівлю грибів та ягід. З малечею, дитинством, полишалися вдома літні жінки. З міту про Бабу Ягу – Річкову Бабу ми добре бачимо, що вони вправно володіли, як чарами, так стрілами, відбиваючи напади работоргівців з Володимира, Мурома або Суздаля, які так добре почували себе на російській річці (з фінською назвою). Подумайте, як добре потрібно датися взнаки, щоб навічно закарбувати пам’ять про себе у міті.

Таким чином, весь фольклор про Бабу Ягу, який зі всім зрозумілих причин відсутній в нашій Україні, є нащадком забобонного страху російських полювальників на рабів, темних та невігласних, – перед старими жінками фінських річкових поселень на палях, могутніми шаманками, хазяйками ворожбитських чар та отруєних стріл. Свідок самих-самих початків «русской ідєі» – російської работоргівлі. Так само, як спадкове уміння «брать язика». Від якого і довідувалися, на який опір можна буде сподіватись в разі нападу. Та на яку саме кількість отих «рабов, рабинь, рабят і рабєнков» можна розраховувати в разі успіху.

Звернімо тут увагу й на

Відгуки про книгу Аналітична історія України - Олександр Боргардт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: