Небратнi - Максим Іванович Кідрук
Міжнародні санкції на тлі низьких цін на нафту болюче вдарили по російській економіці, відчутно знизивши рівень життя пересічних росіян і примусивши уряд РФ щомісяця витрачати колосальні кошти із золотовалютних резервів на підтримання хоча б видимої стабільності. Кремлю заледве вистачає ресурсів, щоб не залишити голодними власних громадян, але при цьому Путін не відступається від України, власними руками створюючи умови для зміни режиму в країні. Російський правитель не просто порушив власну обіцянку забезпечити постійне зростання та розквіт, він зробив із Російської Федерації країну-ізгоя. Отже, хочеться повторити напрочуд доречне в такій ситуації запитання, яке ще на початку української кризи озвучив президент США Барак Обама: а чи можна після цього всього вважати Путіна розумним?..
3
Чого очікувати від Росії? Як і коли буде вирішено конфлікт на сході України?
Мені важко прогнозувати. Непросто відокремити мої уявлення про те, якими будуть російсько-українські відносини в найближчі кільканадцять років, від того, якими я хочу їх бачити. Єдине, в чому я впевнений, — для Росії завершення «кримської авантюри» буде вкрай негативним. Історії вже відомий прецедент, який, на жаль, нічого не навчив сучасних російських правителів.
1853 року російська армія за наказом імператора Миколи І вдерлася у підконтрольні Османській імперії князівства Молдавію та Волощину. Приводом для введення військ стала… загроза життю й утиски православних жителів цих регіонів — власне, така ж реальна, як і загроза росіянам у Криму в березні 2014 року. Усередині ХІХ століття Османська імперія переживала не найкращий час і основне — не чекала підступів від Росії, оскільки за кілька років до того саме росіяни допомогли туркам перемогти єгипетських повстанців.
Після неочікуваного вторгнення неготова до важкої війни Туреччина спробувала вгамувати росіян дипломатичним шляхом — на російський імператорський двір посипалися ноти протесту, листи, ультиматуми тощо. Підтримку Османській імперії, а разом і «глибоку стурбованість» із приводу введення російських військ до Молдавії та Волощини висловили провідні європейські держави — Британія, Франція, Австрія, Сардинія. Проте Микола І, певний себе, лишався неухильним: землі наші, військ не виводити.
Невдовзі терпіння турків урвалося, й османська армія спробувала вибити окупантів із придунайських князівств. Розпочалася Кримська війна, яка для турків попервах ледве не скінчилася катастрофою: російські війська розбили армію османів на Кавказі, а в Чорному морі, неподалік Синопа, російський імперський флот ущент розгромив турецьку армаду.
Ось тут у протистояння вирішили втрутитися європейські держави. Не тому, що аж так любили турків. А через те, що навіть у ХІХ столітті ніхто не мав наміру терпіти поруч себе країну із претензією на великодержавність, на чолі якої опинився самовдоволений варвар, що демонстративно нехтує загальноприйнятими нормами міжнародних відносин. 1854-го об’єднані сили англійців, французів, турків та італійців, легко знищивши російський флот на Чорному морі, висадили десант у Криму, влаштували блокаду Севастопольської бухти, для кращого ефекту перекрили підступи до російських портів у Балтиці, а 27 серпня 1855-го, після 349-денної облоги, приступом узяли Севастопольську фортецю. 1855-го Російська імперія опинилася у повній дипломатичній ізоляції.
1856-го економічно відстала, феодальна Російська імперія визнала свою поразку. Війну з турками закінчили підписанням Паризького мирного договору, в результаті якого Росію виперли із дунайських князівств, із Чорного моря та — дуже надовго — із європейської політики. Величезна країна лежала розореною, повсюди спалахували стихійні бунти. Микола І помер від горя та пневмонії 1855-го, незадовго до капітуляції. Його старший син Олександр ІІ під впливом поразки в Кримській війні, в умовах напруженої революційної обстановки, був змушений скасувати кріпацтво, провести земську, судову та військові реформи — словом, робити багато неприємних як на монарха речей, про які до війни ніхто не міг і мріяти. Хоч якось відновити втрачені на європейській арені позиції Росії вдалося аж через півтора десятиліття, коли російський князь і міністр закордонних справ Олександр Горчаков, скориставшись загостренням франко-прусського протистояння, допросився скасування обмежувальних статей Паризького мирного договору. Щоправда навіть після цього про Росію в Європі більше ніколи не згадували як про країну, що перемогла самого Бонапарта.
4
У короткостроковій перспективі Путін виграє протистояння з Україною, оскільки — повторюсь — світ поки що не знає, як належно відповісти на гібридну війну, а світові лідери вагаються, чи слід ставитися до Путіна та нинішньої Росії так, як ставляться до звичайних терористів. Путін захопив Крим і, попри економічні санкції та політичну ізоляцію, не має наміру відступати.
Однак у довгостроковій перспективі Путін програє, і за його програш росіянам доведеться сплатити страшну ціну. США та ЄС нарешті оговталися та почали активно діяти. Росія з її неефективною, нереформованою, залежною від цін на енергоресурси економікою потраплятиме у дедалі більшу залежність від зарубіжних технологій і капіталу, внаслідок чого неминуче перетвориться на затиснутого між трансатлантичним блоком на чолі з ЄС і США, з одного боку, і Китаєм, з іншого, економічного карлика без жодних надій на відновлення колишнього рівня ВВП у найближчі десятиліття так само, як колись Російська імперія після Кримської війни 1853–1856 років стала відсталою країною, на яку зважали лише з огляду на її територію.
Ще більш важливо, що вирішення конфлікту на сході України визначить подальший розвиток міжнародних відносин у ХХІ столітті. Від того, хто переможе на Донбасі, залежить: скотиться цивілізований світ назад до методів ХІХ століття чи — якщо Захід і Україна візьмуть гору над Путіним, примусять Росію відступити, послуговуючись винятково невійськовими засобами, — війни майбутнього будуть лише економічними.
Я вірю, що Україна та її союзники обов’язково переможуть і здолають агресора здебільшого за допомогою несилових методів. Щоправда, щоб дочекатися перемоги — саме такої, переконливої й остаточної, невійськової перемоги, — нам усім слід набратися терпіння.
Примітки
1
Сергій Павлович Корольов (1907–1966) — радянський учений, конструктор, основоположник практичної космонавтики. Одна із найвизначніших фігур ХХ століття у сфері космічного ракетобудування. Українець за походженням (народився у місті Житомирі). 1938-го був репресованим за звинуваченням у шкідництві, підданий
