Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик

У 1691—1696 рр. козацькі полки, у т. ч. Корсунський 3. Іскри та Фастівський С. Палія, взяли турецькі міста Кизи-Кермен, Тягин, Очаків і Буджак. Проте татари також чинили набіги на Правобережжя. Так, у червні 1695 р. вони напали на Київщину. Біля греблі за Корсунем їх зустріло кількасот козаків на чолі з Палієм та Іскрою, але татари загнали їх у місто. Під час бою загинуло багато українців, а сам Палій ледве не потрапив у полон. Татари спалили всю округу до Богуслава і взяли велику здобич. Коли вони дізнались, що з Лівобережжя на допомогу вирушило кількасот полків, то повернули назад[275]. На початку 1696 р. у Корсуні сидів ротмістр Речі Посполитої Синиця, який інформував своїх зверхників про боротьбу Мазепи з Петриком, причому Палій пішов на допомогу гетьманові[276].

Антитурецьку воєнну кампанію очолював коронний гетьман Станіслав Яблоновський. Він вів «Щоденник військових видатків за 1693—1696 рр.», згідно з яким 200 козаків 3. Іскри отримали 1427 талерів[277]. Ця інформація цінна тим, що одночасно названо цифру козаків Корсунського полку на службі у польського короля після його відновлення та суму платні. Вона була невелика. Для порівняння використаємо ціни 1690 р.: «жито було по злотих 16, пшениця по 20, овес по 8».

Для контролю за кількістю правобережних козаків складались військові компути. Так, за компутом 1694 р. у 3. Іскри було 200 піших козаків, стільки їх було в нього і за компутом 1695 р. Якщо порівняти з компутом 1689 р.. то чисельність полку зменшилась на 80 козаків. Це може свідчити про певні фінансові труднощі польської влади у зв'язку з війною, яку вона вела з Османською імперією. Згідно з компутами кінця XVII ст., Корсунський полк, на відміну від реєстру 1649 р. і присяжних списків 1654 р., вже не був найбільшим в Україні. Так, за компутом 1695 р. полк Самуся налічував 600 козаків, Палія — 300, Абазина — 100.

У квітні 1695 р. сенатська комісія прийняла «Плату і барви війську Козацькому, яке прийшло з поля 1695 р.», внаслідок чого чисельність корсунських козаків 3. Іскри збільшилася до 300 осіб. Це було викликано тим, що почастішали напади татар на Правобережжя. Захист південних кордонів Речі Посполитої тримався, в основному, на правобережних козаках. Тому польський уряд змушений був збільшувати кількість козаків, які отримували державну платню.

Численні війни призвели до занепаду господарства полку. Так, у 1698 р. «в Україні дорожнеча в хлібі велика була». Наступного року також «дорожнеча була великою..; таке було і в році 1700».

20 червня 1699 р. через протиріччя з козаками шляхта на пацифікаційному сеймі постановила: «скасувати всі полки [козацькі. — Ю. М., С. С.], як піші, так і кінні». Це мотивувалося тим, що «поляки не мали потреби більше в козацькій міліції внаслідок укладеного трактату з Портою». 20 серпня коронний гетьман Яблоновський дав універсал правобережним полковникам з наказом ліквідувати свої полки[278].

У відповідь на антикозацьку постанову сейму козацькі полковники вирішили укріплювати свої міста. Іскра в Корсуні, Палій у Фастові, Самусь у Богуславі, Абазин у Черкасах почали будувати оборонні споруди. Так, Іскра в Корсуні побудував нові підземні ходи (взагалі підземні ходи в місті частково збереглися до сьогодні) на випадок облоги. Майже рік пройшов у тривожному чеканні. І ось узимку 1702 р. до Корсуня для виконання постанови сейму прибув корсунський староста Олександр Яблоновський з озброєним загоном і почав вимагати від козаків залишити міста і села Корсунського полку. У відповідь козаки перебили католиків та юдеїв. Це сталось і в Богуславі та Лисянці. Після цього наказний гетьман Самусь присягнув на вірність московському цареві й повстання охопило всю південну Київщину. Повстанці оточили Білу Церкву, фортеця котрої була головною опорою польської влади. Проте польський уряд скерував на Правобережжя 2-тисячне польське військо на чолі з гетьманом Яном Потоцьким. Воно розбило козаків під Немировом, Слободищами і Костельнею. Але 26 жовтня Корсунський полк Іскри та Богуславський полк Самуся розбили військо Потоцького під Бердичевом і оволоділи містом[279]. Майже одночасно, після сімох тижнів облоги, 10 листопада Фастівський полк Палія штурмом захопив Білу Церкву. З падінням цього форпосту повстанці оволоділи Поділлям і північною Київщиною. Відповідаючи на перемогу повстанців, поляки розв'язали терор проти мирного населення.

Та влада Речі Посполитої на Правобережжі захиталася. Ситуація ускладнювалась і участю її у Північній війні проти Швеції. Воєнні дії на півночі країни відволікали значні військові сили поляків з Правобережної України. Тому в листопаді 1702 р. шляхетські сеймики Подільського й Волинського воєводств скликали посполите рушення (ополченців). Воно сформувалося під Бережанами і у січні 1703 р. під командуванням польного гетьмана Адама Сенявського почало контрнаступ на козаків. Протягом січня-лютого поляки відновили свою владу в Подільському і Брацлавському воєводствах. Але наступ на головний осередок повстання — Корсунщину, Богуславщину та Фастівщину — зазнав невдачі. Тому Річ Посполита почала вимагати від Росії допомогти придушити виступ. В іншому разі вона погрожувала укласти мир зі Швецією.

Весь 1703-й і першу половину 1704 р. «Палій в Білій Церкві, Самусь у Богуславі і Іскра в Корсуні укріпляли свої міста, розширяли поселення»[280]. Укріплення козацьких міст підтверджувало наміри полковників