Країна Моксель, або Московія. Книга 1 - Володимир Броніславович Бєлінський
М. М. Карамзін, щоправда, намагається заперечити цей факт. Цілком зрозуміло — кому сподобається така подія, та ще й напередодні Куликовської битви. Адже такі речі достовірно витлумачують «велич Московії», її справжні можливості «скинути татаро-монгольське ярмо» 1380 року. Потреби «скинути ярмо» не було. Саме війська Золотої Орди постійно захищали свій Московський улус від зазіхань сусідів. Інакше Московія була б знищена сусідами, так і не сформувавшись у самостійну державу.
Читачам варто знати: велике князівство Ольгерда в ті далекі часи іменувалося такими словами: «Велике князівство Литовське, Руське і Жемойтське». Русичами в тому князівстві були мешканці сучасної України!
А московський князь Димитрій Донський управляв 1380 року московитами. Московити ж ніколи русичами не були!
«Завжди, коли читаєте про події XII–XIII століть, пам'ятайте: тоді «Руссю» називали… — київське, переяславське і чернігівське князівства. Точніше: Київ, Чернігів, ріку Рось, Поросся, Переяславль-Руський, Сіверську землю, Курськ. Постійно у древніх літописах пишеться, що з Новгорода або Володимира (суздальського. — В. Б.)… «їхали в Русь!» Тобто — в Київ. Чернігівські міста — «руські», а ось смоленські — уже «неруські» [31, с. 117].
Московити вкрали слово «руський» у корінного народу Подніпров'я значно пізніше, коли знадобилося «велике минуле» для імперії, збираної Московією. Тоді й Куликовську битву подали як спробу «звільнення від татаро-монгольського ярма».
4
Отже, погляньмо, чи справді Димитрій Донський — «велика людина», що боролася за волю Московії, чи — звичайний московський князь. Коротко простежмо за самим перебігом Куликовської битви, за М. М. Карамзіним:
«Військо рушило й о шостій годині дня побачило ворога серед великого поля Куликового» [1, том V, с. 40].
Спочатку, як ми пам'ятаємо, відбувся двобій Пересвіта з Челубеєм, про що «байкар історії російської» не розповідає — чи забув, чи не обійшлося без умислу. Радше — друге. Лише там, де Димитрій Донський оглядає поле бою та «плоди великої перемоги», М. М. Карамзін каже мимохідь:
«… і багато інших наклали головами за батьківщину, а серед них і Сергіїв Чернець Олександр Пересвіт, про якого пишуть, що він до початку битви впав у єдиноборстві з Печенігом, богатирем Мамаєвим, зваливши його з коня і разом із ним випустивши дух» [1, том V, с. 42].
Тут звертаю увагу — єдиноборство представників обох сторін не могло закінчитися раніше 7 години ранку, а радше — пізніше. Війська Мамая сповідували іслам, і зі сходом сонця віруючі зобов'язані були помолитися Великому Аллахові. Необхідно також пам'ятати, що Куликовська битва відбувалася 8 вересня, коли сонце з'являється над землею лише близько 7 години ранку.
Простежмо, як проходила битва:
«На десяти верстах лилася кров Християн і невірних. Ряди змішалися, десь Росіяни (? — В. Б.) тіснили Моголів, десь Моголи Росіян, і одні, й інші хоробрі падали на місці, а легкодухі тікали: так деякі Московські недосвідчені юнаки — гадаючи, що все пропало — почали утікати…
Ось і дев'ята година дня, цей Димитрій (Литовський. — В. Б.), з великою увагою примічаючи всі переміщення обох ратей, раптом дістав меч і сказав Володимиру: 'Тепер наш час». Тоді засадний полк виступив із діброви, що ховала його від очей ворога, і швидко кинувся на Моголів. Цей раптовий удар вирішив долю битви, вороги були здивовані, розсіялися, не могли противитися новому строю війська свіжого, бадьорого, і Мамай, із високого кургану дивлячись на кровопролиття, побачив загальну втечу своїх… і тікав слідом за іншими» [1, том V, с. 41].
На цьому битва закінчилася.
Наголошую: уже до 10 години війська Мамая тікали. Однак нас сотні років намагалися переконати, що в цій битві по обидва боки зійшлися триста тисяч воїнів.
Цікаві деякі аспекти Куликовської битви. Виявляється, Димитрій Московський вдався до напрочуд оригінального вчинку перед боєм: він віддав свій князівський одяг і свого коня простому бояринові, велів тому одягтися у великокнязівську збрую та стати під великокнязівським московським прапором, тобто замінити Димитрія, а сам, «замаскувавшись в одяг простого воїна», пішов у ряди простолюдинів. Там він і боровся серед рядової маси людей, де його оглушили, і він лежав непритомний біля «зрубаного дерева».
Князь не керував битвою, як полководець, не управляв військами в ході бою, а чомусь заховався серед простих воїнів. Складається враження, що князь Димитрій Донський дуже боявся з'явитися перед очі Мамая в своєму князівському вбранні. Чи не дивно?
Цікавий і той факт, що простому воїнові Димитрію Московському, який абсолютно не брав участі в керівництві боєм, згодом приписали всю заслугу перемоги, проголосили «святим» і навіть приписали титул — Донський.
Вельми дивна логіка великоросів!
Пригадується епізод із книги Костянтина Симонова «Живі і мертві», коли до комбрига Серпіліна привели переодягненого в солдатське обмундирування полковника. Як обурювався комбриг, як різко засуджував полковника! Мовляв, не варте російського офіцера — ховатися від ворога в солдатську гімнастерку!..
А князеві Димитрію Московському це діяння, як бачимо, зійшло з рук. Навіть святим проголосили. Така подвійна мірка російської історії й цього разу.
Є ще один аспект Куликовської битви, який не досліджували російські історики, а прийняли на віру від кате-рининської «Комісії». За версією «авторів історії», на допомогу Мамаєві йшов Литовсько-Руський князь Ягайло. І не просто йшов, а з військами «в день битви був не далі як за ЗО або 40 верст від Мамая» [1, том V, с. 42].
«… дізнавшись про її результат, він ужахнувся, думав лише про швидку втечу, так що легкі наші (московські. — В. Б.) загони не могли його наздогнати» [1, том V, с. 43].
Виявляється, Литовський князь Ягайло зі своїми свіжими військами настільки злякався пошарпаного московського війська, що буквально зник від московитів. Це при тому, що його брати Андрій і Димитрій (Полоцький) зі своїми дружинами виступали на боці Московського князя, а Дмитро Каріатович очолював «засадний полк».
І невтямки «великоросам» поставити собі дуже просте запитання: можливо, тому і втекли війська Мамая, що довідалися про наближення військ Литовського князя Ягайла! Адже для них не було таємницею, що війська
