Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб. - Валеріан Васильович Молдован

Гесс відмовився давати пояснення Трибуналу. Його захисник Зейдль з напускним пафосом заявив, що Гесс вважає даний трибунал некомпетентним для суду над німецькими воєнними злочинцями..., і тут же, без паузи, почав висувати докази на захист Гесса.

Гесс навіть намагався оголосити себе божевільним, щоб уникнути заслуженого покарання. Але коли Гесс переконався, що такий маневр йому не допоможе, він змушений був заявити в Суді, що він симулював утрату пам’яті, бо це був тактичний хід з його боку. Він повинен був визнати, що несе повну відповідальність за все те, що скоїв і підписував разом з іншими.

Отже, на Суді повністю викрито незграбне намагання Гесса уникнути відповідальності і Гесс повинен сповна понести покарання за участь у загальному плані здійснення світових злочинів — найтяжчих злочинів проти миру і людства.

Ім’я підсудного Мартіна Бормана нерозривно пов’язане із створенням гітлерівського режиму. Він був одним із тих, хто здійснював дикунські злочини, спрямовані на знищення сотень тисяч невинних людей.

Разом з підсудним Розенбергом Борман із жорстокою послідовністю проводив пропаганду расової теорії і переслідування євреїв.

Ним були видані численні директиви, спрямовані на дискримінацію євреїв у гітлерівській Німеччині, які відіграли пізніше вирішальну роль у винищенні мільйонів євреїв. Цією своєю діяльністю він заслужив велику довіру у Гітлера, йому було «надано право репрезентувати партію у сфері державного життя...», і він її представляв. Так, у ранзі начальника партійної канцелярії він брав безпосередню участь у знищенні євреїв, циган, росіян, українців, поляків, чехів і словаків.

Нацистська партія під його керівництвом перетворилась на поліцейську організацію, яка перебувала у найтіснішій взаємодії з німецькою таємною поліцією і СС.

Борман не лише знав про всі агресивні плани гітлерівського уряду, а й брав активну участь у їх здійсненні. Він залучив увесь нацистський партійний апарат до реалізації агресивних планів гітлерівського уряду, а партійних гаулейтерів призначив уповноваженими з оборони імперії у тих областях, в яких вони діяли.

Апарат нацистської партії і особисто Борман брали активну участь у заходах німецьких військових і цивільних властей з бузувірського використання військовополонених. Про це свідчать численні директиви І вказівки, видані Борманом.

Матеріалами звинувачення і судового слідства встановлено, до якої масової загибелі призвело звіряче поводження з військовополоненими .

Партійний апарат і особисто Борман брали безпосередню участь у заходах гітлерівського уряду, пов’язаних з вигнанням у рабство населення окупованих територій. З благословення Бормана проводилася таємна доставка до Німеччини українських дівчат, призначених для насильницького онімечування.

Наказом Гітлера від 18 жовтня 1944 року на Бормана і Гіммлера було покладено керівництво фолькештурмом, який складався із здатних носити зброю чоловіків віком від шістнадцяти до шістдесяти років.

Напередодні краху гітлерівської Німеччини Борман очолював створену для диверсійної роботи в тилу союзних військ підпільну організацію «Вервольф». Борман безпосередньо брав участь у пограбуванні культурних, історичних та інших цінностей на окупованих територіях. Він вніс у 1943 році пропозицію про необхідність посилення економічного пограбування окупованих територій.

Такими є злочини підсудного Бормана, найближчого сподвижника Гітлера, який поділяє всю повноту відповідальності за численні злочини гітлерівського уряду і фашистської партії.

Один із головних натхненників і керівників зовнішньої політики гітлерівської Німеччини Йоахим фон Ріббентроп був одним із найактивніших учасників змови.

Офіційно вступив до нацистської партії у 1932 році. Однак ще до приходу фашистів до влади активно сприяв її захопленню і став у недалекому майбутньому офіційним радником партії як «співробітник фюрера з питань зовнішньої політики».

Просування Ріббентропа службовими сходинками перебуває в нерозривному зв’язку з розвитком діяльності фашистських змовників, спрямованої проти інтересів миру.

У своїх показаннях Ріббентроп заявив: «Він (Гітлер) знав, що я вірний його співробітник». Саме тому Гітлер 4 квітня 1938 року як переконаного, відданого фашиста призначив Ріббентропа офіційним керівником зовнішньої політики, яка була одним з важливих важелів реалізації усієї фашистської змови.

Однак Ріббентроп не обмежував свою діяльність сферою зовнішньої політики. Як член гітлерівського уряду, імперської ради з оборони імперії, таємної ради він брав участь у вирішенні всього комплексу питань, пов’язаних з підготовкою агресивних воєн. Ось чому він, Ріббентроп, будучи міністром закордонних справ, брав участь у вирішенні і втіленні в життя таких далеких від зовнішньої політики питань, як використання робочої сили під час війни, організація таборів тощо. У цьому зв’язку слід відзначити, що Ріббентропом була підписана спеціальна угода з Гіммлером про організацію спільної роботи щодо розвідки.

Імперським міністром закордонних справ Ріббентроп став саме на початку здійснення планів агресії, розрахованих на підкорення Німеччиною Європи. Цей збіг не випадковий. Не без підстав Ріббентроп вважався найпридатнішою людиною для здійснення цієї злочинної змови. Йому віддали перевагу навіть перед таким спеціалістом з міжнародних провокацій) як Розенберг, на що останній не без деяких підстав подав офіційну заяву. І Гітлер не помилився щодо Ріббентропа. Довіру Гітлера той сповна виправдав.

Уже 12 лютого 1938 року, через тиждень після свого призначення, Ріббентроп разом з Гітлером і підсудним Папеном, який очолював протягом тривалого часу підривну роботу нацистських агентів в Австрії, взяв активну участь у нараді в Оберзальцбурзі, де він від австрійського канцлера Шушніга і його міністра закордонних справ Шмідта, під тиском погроз, ультимативно вимагав згоди на відмову від незалежності Австрії і домігся цього.

Як міністр Ріббентроп був присутній на нараді 28 травня 1938 року, де було прийнято рішення про запровадження «плану Грюн» — плану агресії проти Чехословаччини.

Відповідно до тактики фашистів послаблювати зсередини майбутню жертву Ріббентроп постійно підтримував зв’язок і надавав матеріальну допомогу спочатку партії судетських німців, а потім і словацьким націоналістам з тим, щоб викликати внутрішній розкол і братовбивчу війну в Чехословаччині,

Захопивши Чехословаччину, фашистські змовники, в їх числі і підсудний Ріббентроп, перейшли до підготовки і здійснення наступного акту агресії, наперед наміченого ними в