Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб. - Валеріан Васильович Молдован

Про які ж накази, ким видані, в якій країні, говорив Статут Трибуналу?

Безсумнівно, мається на увазі протилежне: автори Статуту сповна орієнтовані в специфічній обстановці гітлерівської Німеччини, були сповна орієнтовані (за матеріалами Харківського та інших процесів) в намаганнях підсудних заховатися за накази Гітлера, саме і власне тому вони спеціально обумовили, що виконання явно злочинного наказу не звільняє від кримінальної відповідальності.

До певної міри треба думати, що самі автори цієї спроби приховати велику групу міністрів, гаулейтерів і військових начальників за спину Гітлера засумнівались у переконливості подібного захисного маневру, оскільки на допомогу цьому маневру висувається нова лінія захисту.

«Якщо німецька імперія розпочала наступ всупереч ще діючому договору про ненапад, — говорив захисник Ярайсс, — то вона здійснила міжнародний делікт і повинна відповідати за нього за нормами міжнародного права..., лише імперія, а не окрема особа».

Не можна, передусім, не відзначити, що наведена точка зору не нова: до виступу офіційного захисту на даному процесі деякі неофіційні захисники військових злочинців залюбки пропагували версії, що не фізичні особи, а німецька держава і німецький народ повинен нести відповідальність за злочинну агресію і військові злочини.

Порушення суб’єктом міжнародного права — державою — норм міжнародного права тягне ті чи інші наслідки міжнародного характеру, в усякому разі, не кримінальну відповідальність держави.

Ті чи інші дії держави у сфері міжнародних відносин здійснюються фізичними особами й агентами держави. При виконанні цих дій особи можуть здійснювати найрізноманітніші порушення як цивільно-правового, так і кримінально-правового характеру. За останні, тобто за ті, які містять у собі склад злочину, вони несуть у належних випадках кримінальну відповідальність за законами і перед судом як своєї, так і чужої держави, залежно від обставин.

У даному випадку не лише гітлерівська держава порушила норми міжнародного права, наслідком чого є заходи, вжиті щодо держави, але й окремі фізичні особи, вчинюючи ці акти порушень, персонально здійснили кримінальні злочини, за які вони, відповідно до Статуту Трибуналу, підлягають кримінальній відповідальності перед Міжнародним Військовим Трибуналом.

Захист одностайно і в різних формах та варіантах намагається заперечити звинувачення підсудних у злочинній змові.

Витягуючи із різних джерел однобокі й тенденційно підібрані дефініції змови, захисники намагаються довести, що Герінг, Гесс, Ріббентроп та інші не можуть розглядатися як учасники змови.

Я хотів би навести кілька аргументів на доказ необґрунтованості позиції захисту.

Змова передбачає наявність злочинної зграї, створеної і діючої для досягнення спільних злочинних цілей. Така зграя, безумовно, була. Певна річ, у даному випадку, оскільки змовниками було захоплено управління державою. Зв’язки й важелі, які об’єднували членів змовницької злочинної зграї, вельми складні.

У будь-якій злочинній зграї, і особливо в розгалуженій і численній, окремі учасники виконують такі злочинні акти, які охоплюються загальним планом змови, але конкретно можуть залишатися невідомими ряду членів зграї, проте, оскільки ці злочини випливають із єдиного злочинного плану, загального для всієї зграї, за них несуть відповідальність і ті учасники, які особисто не здійснювали цих окремих злочинів і конкретно про них не були Інформовані.

У даній справі наявність змови не виключається тією обставиною, що, наприклад, Шірах міг не знати про окремі заходи ра-боторгівця Заукеля або погромника Штрейхера.

Наявність змови не виключається і суперечками з окремих питань, які існували між окремими учасниками змови (інтриги Герінга проти Бормана і т, п.). Такі зіткнення можуть мати місце в будь-якій зграї розбійників і злодюг, але від цього ватага чи банда не перестають бути такими.

Майже в кожній зграї існує певна ієрархія серед її учасників. Доволі часто отамани злочинної ватаги привласнюють собі необмежену владу над іншими членами зграї, аж до права життя і смерті.

Одначе жодному юристові в світі, здається, не спадало на Думку заперечувати наявність злочинної зграї на тій лише підставі, що учасники її не були рівними, а один мав владу над іншими.

Щонайменше дивно заперечувати наявність змови в даному Випадку на підставі беззаперечного факту, що в руках провідника — Гітлера була зосереджена величезна особиста влада. Наявність змови не виключає, а передбачає певний розподіл ролей між учасниками злочинної групи в досягненні загальної спільної мети (один координує всю злочинну діяльність, інший відає питаннями ідеологічної підготовки, третій готує армію, четвертий організовує роботу воєнної промисловості, п’ятий веде дипломатичну підготовку і т. д.). Тому фашистська змова не перестає бути змовою, але і є змовою особливо небезпечною, оскільки в руках змовників знаходився державний апарат і величезні людські та матеріальні ресурси.

У руках міжнародних злочинців, у руках Герінга, Кейтеля та інших підсудних величезні армії людей стають знаряддям найтяжчих злочинів. Ось чому ті специфічні риси, які відрізняють змовників фашистської Німеччини від будь-якої іншої банди, не змінюючи правової природи змови, лише надають їй особливо небезпечного характеру.

На цьому я закінчую короткий аналіз юридичних аргументів захисту, на яких детально зупинялися мої шановні колеги.

Як ви бачите, панове судді, аргументи захисту виявилися необґрунтованими і неспроможними похитнути обвинувачення.

Переходжу до розгляду питання про винуватість окремих підсудних.

Підсудний Герінг був у гітлерівській Німеччині другою після фюрера особою, його першим наступником. Він узяв на себе величезні повноваження і захопив найвідповідальніші пости. Він — голова ради міністрів з оборони Німецької імперії, диктатор з керівництва німецької економіки, генеральний уповноважений з чотирирічного плану і головнокомандуючий військово-повітряними силами. Головне — цю неосяжну сферу діяльності він використовував і усі сили присвятив організації та здійсненню тих злочинів, які вказані в Обвинувальному висновку.

Як ми вже знаємо, суть цієї змови полягала в тому, щоб поневолити Європу, а потім добитися світового панування гітлерівської Німеччини, не зупиняючись