Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

враховувати податок на додану вартість, сплачений позивачем у складі ціни товарів не тільки у попередньому податковому періоді, а й у всіх податкових періодах, що передували попередньому податковому періоду; за умови, що раніше ці суми або взагалі не включались до податкового кредиту або не враховувались при визначенні суми бюджетного відшкодування». Якщо уважно вчитатись у цей фрагмент судової постанови та порівняти його з попередньою постановою, то можна побачити, як у наведеному фрагменті судової постанови завдяки інтуїції досвідчених суддів оживає буква закону, як вона позбавляється ознак технократизму і набуває ознак раціоналізму, соціальності, цивілізованості, справедливості.

Але ж звертає на себе увагу, що правова за змістом остання постанова суду була прийнята без опори на науку, на основі інтуїції з посиланням на смисл закону. Ця постанова суду набула б ознаки науковості, якби суд у такий спосіб мотивував своє рішення: «Підпункт «а» п. 7.7.2 ч. 7.7 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» приписує при визначенні суми бюджетного відшкодування враховувати податок на додану вартість, сплачений платником такого податку у складі ціни товарів у попередньому податковому періоді. Із цього положення непрямо випливає і висновком a fortiori виявляється правовий припис, згідно з яким податок на додану вартість, сплачений платником податку на додану вартість у періоди, що передували податковому періоду, який у підпункті «а» п. 7.7.2 ч. 7.7 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» позначений як попередній, тим більше має враховуватись при визначенні суми бюджетного відшкодування, заявленої платником податків за звітний податковий період, за умови, коли платник податку на додану вартість або взагалі раніше не скористався правом на податковий кредит або не враховував податок на додану вартість, сплачений у періоди, що передували попередньому податковому періоду, при визначенні суми бюджетного відшкодування».

Викликає інтерес, як законодавець відреагував на недостатню визначеність, якої набуло положення підпункту «а» п. 7.7.2 ч. 7.7 ст. 7 раніше чинного Закону «Про податок на додану вартість» унаслідок відсутності методології тлумачення актів законодавства. Законом «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у цьому пункті слова «у попередньому податковому періоді» були замінені на слова «у попередніх податкових періодах». Це ж формулювання використовується у п. «а» ч. 200.4 ст. 200 ПК.

23. Слід враховувати, що Європейський Суд з прав людини застерігає проти невиправданого використання висновку ступеню. У рішенні в одній із справ Суд зазначив: «Конвенція дозволяє за наявності певних умов деякі вельми суворі форми поводження з людьми, такі як смертна кара... тоді як у той же час вона забороняє інші, які порівняно із смертною карою можуть розглядатись як відносно м’які, наприклад, «незаконне» затримання на короткий період часу (п. 1 ст. 5) або висилка громадянина із його країни (п. 1 статті 3 Протоколу 4 до Конвенції). Можливість піддати особу одній із форм поводження, що зазначені першими, не означає можливості піддати тим видам поводження, що згадані другими, навіть якщо вона згодна чи не протидіє цьому»[132]. Але ж тут йдеться про застосування висновку ступеню, коли воно не відповідає логіці відповідних нормативних положень.

§ 34. Врахування контексту з метою виявлення змісту формально недостатньо визначених положень

Шляхом врахування контексту виявляється зміст формально недостатньо визначених положень нормативно-правових актів.

1. Перегляд рішень касаційних судів відповідно до п. 1 ст. 355 ЦПК здійснюється у разі «неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах». Такі ж підстави встановлені п. 1 ст. 116 ГПК, п. 1 сі 237 КАС, п. 1 ст. 458 КПК. У цих законодавчих положеннях формально недостатньо визначеним є поняття «подібних» правовідносин. Абстрактно розмірковуючи, подібними можна називати такі правовідносини, на які поширюються одні й ті ж самі правові норми. Крім того, відповідно ч. 8 ст. 8 ЦПК, ч. 7 ст. 9 КАС подібними є врегульовані певними правовими нормами відносини і ті відносини, на які не поширюється чинність зазначених правових норм і які внаслідок цього залишались не врегульованими, хоч за всіма юридично значущими ознаками не врегульованих відносин, на них належало поширити чинність згаданих правових норм. Але і наведені абстрактні міркування, і та подібність відносин, яка є підставою застосування закону за аналогією, не дають можливості зрозуміти зміст терміну «подібні» (правовідносини), який тут аналізується.

Недостатньо визначеним є і поняття «неоднакове» (застосування норми матеріального прав), оскільки ця неоднаковість може бути обумовлена і тим, що судами були встановлені різні обставини, за яких в одних випадках вона була застосована в один спосіб, а в іншому — у протилежний, і тим, що правова норма була витлумачена в одних випадках в один спосіб, а в інших — у протилежний.

Тому слід звернутись до контексту відповідних законодавчих положень (далі наводиться аналіз деяких положень глави 3 розділу X Цивільного процесуального кодексу, маючи на увазі, що такі ж положення містяться у Господарському процесуальному, Кримінальному процесуальному кодексах і в Кодексі адміністративного судочинства).

Із п. 5 ч. 2 ст. 3601 ЦПК ми дізнаємось про те, що при підготовці справи до розгляду у Верховному Суді здійснюються зазначені у цій статті, а також «інші заходи, необхідні для вирішення питання про усунення розбіжностей у застосуванні норми матеріального права». Отже, є завдання «усунути розбіжності». Крім того, судове рішення, що приймається Верховним Судом, повинне містити висновок про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних правовідносин (ч. 2 ст. 3 604 ЦПК). Звідси ми дізнаємося про те, що Верховний Суд має визначатись стосовно того, яке застосування відповідної норми матеріального права є правильним, а яке — неправильним. З урахуванням викладеного слова «у подібних правовідносинах» слід розуміти як у відносинах, на які поширюється одна й та ж норма матеріального права, за фактичних обставин, що вимагали однакового (і правильного) застосування цієї норми і не допускали розбіжностей у її застосуванні. Слова «неоднакове застосування» у контексті глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу слід тлумачити як розбіжності у розумінні правової норми. Якщо ж