Українська література » Наука, Освіта » Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - Наталія Миколаївна Яковенко

Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - Наталія Миколаївна Яковенко

Читаємо онлайн Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - Наталія Миколаївна Яковенко
її й надалі при бажанні можна було трактувати як підпорядковану папі, a не патріархові. Тож довкола питання, кого слід вважати представниками справжньої грецької релігії продовжували точитися завзяті сеймові дебати, супроводжуючись боротьбою за єпископські вакансії. Затвердження після смерті Потія (1613) в сані митрополита уніата Йосифа Рутського, висвяченого папським престолом замість обіцяної особи справжньої грецької релігії, виразно продемонструвало, як на практиці виглядає двозначне формулювання закону.

* * *

Одночасно зі зміцненням сеймової опозиції шляхти на арену суспільного життя в ролі рішучого противника унії виступило міщанство. Зважаючи на рівень розвитку міського життя (пор. розд. III, § 1), не дивно, що лідерство відразу посів Львів, руська громада якого вже набула чималого досвіду громадянської організованості, виборюючи місце під сонцем у конкуренції з львів'янами-католиками – поляками та німцями. Органом, який акумулював новий рух, стало Успенське церковне братство, засноване при храмі Успіння Богородиці в руській дільниці міста. Аналогічні братства існували також в інших містах Західної України, на Волині та в Білорусі. Первісно вони займалися благодійницькою та опікунською діяльністю серед власних членів, що потрапили в скруту, контролювали моральність своєї малої громадки, дбали про забезпечення храму книгами, іконами та свічками, влаштовували храмові свята тощо. У 70-x роках XVI ст. спрямування православних церковних братств різко видозмінюється. Прямим поштовхом до цього, найімовірніше, стала потреба протиставити себе активізації католицького оточення, започаткованої реформами Тридентського собору (серед інших нововведень саме тоді почали виникати численні католицькі братства, створювані з метою піднесення побожності вірних). Одночасно на Русь проник інтерес до протестантських реформ, захоплюючи своєю новизною передовсім освічені та матеріально незалежні групи населення – шляхту й міщан. Коли "кравці й шевці" вперше взялися до читання і тлумачення Святого Письма, a потім стали втручатися в справи церковної ієрархії, претендуючи на контроль за духівництвом, це викликало однакове обурення як у католицьких, так і в православних церковних верхів. Так, у Львові на ґрунті незгод братства з львівським владикою Гедеоном Балабаном спалахнув затяжний конфлікт, у перипетіях якого владика, натякаючи на протестантські настрої братчиків, називав їх "єретиками" і навіть відлучав від церкви, аж доки право патріаршої ставропігії, себто непідпорядкування місцевій церковній владі, надане львів'янам у 1586 р. від Константинопольського патріарха Йоахима і підтверджене 1593 р. його наступником, патріархом Єремією, не зробило братчиків незалежними від владики (правом ставропігії користувалися ще кілька найбільших братств – Віленське, Луцьке, Київське).

Поєднуючи мотиви "православної реформації" з протидією католицькому оточенню, Львівське Успенське братство на початку 70-x років XVI ст. виступило на люди з випробуваною протестантською зброєю – власною друкарнею. Ця перша руська друкарня була створена у 1573 р. за ініціативою і на гроші братства, до чого найбільше коштів доклали заможні львівські городяни – сідляр Сенько Каленикович і маляр Лаврентій Пухала. У 1574 р. звідси вже вийшли в світ виконані Іваном Федоровим Москвитином відразу дві книги – Апостол і Буквар (останній, як сказано в передмові, був складений уперше ради скораго младеньческаго научения).

Іншою галуззю просвітницької роботи, у якій львівські братчики, як і в книгодрукуванні, набагато випередили решту міст Русі, стала шкільна освіта. Засновниками Львівської братської школи, що виникла близько 1585 р., були львівські міщани Юрій Рогатинець і Дмитро Красовський та галицькі теологи Стефан і Лаврентій Зизанії, a першим ректором – учений грек, архієпископ елассонський Арсеній. Завданням школи, як декларує її статут, було навчати дітей наук христианских грецких и словенских з головною метою – иж бы піючи в чужих студеницях (колодязях) воды наук иноязических, віры своєи не отпадали. З 1592 р., коли за клопотанням князя Острозького школа отримала королівський привілей на право викладання семи вільних мистецтв, тут поруч з грекою і церковнослов'янською мовою почала викладатися латина, a курс риторики доповнився поетикою, що витворювало разом цикл гуманістичних студій (humaniora), якими славилися єзуїтські колегії.

Відтак дебати довкола укладення унії та її наступне проголошення львівські братчики зустріли у всеозброєнні: з друкарнею, школою, a головне – з організаційно усталеними навичками солідарності. Тож зрозуміло, чому з перших днів витворення антиунійної опозиції Успенське братство стає однією з її найавторитетніших пружин, посилаючи петиції на сейми і беручи участь у всіх акціях, що організовувались політичним народом Русі – шляхтою. Наприклад, представники братства були присутніми на Берестейському соборі, на Віленському з'їзді православних і протестантів 1599 р., на зібраннях рокошан 1606 р. і т.ін. Виник дивний симбіоз, неможливий за інших, неекстремальних обставин, коли з панами міщанами, немов з рівними, листувалися горді волинські князі, a шляхта, демонструючи підтримку, записувалася до міщанських спілок (практику цю, розпочату у Львові, згодом було підтримано і при створенні Луцького та Київського братств, співзасновниками яких нарівні стали і шляхтичі, і городяни).

Лишається додати, що за взірцем Львівського у 90-x роках XVI ст., мов гриби після дощу, виростають братства й школи в інших містах: Перемишлі, Сатанові, Комарні, Красноставі, Галичі тощо (всього в Україні наприкінці XVI – у першій половині XVII ст. діяло близько 30 братських шкіл, отже – існувало стільки ж крупніших братств).

У Галицькій Русі братський рух в цілому був набагато конфліктніший, ніж у колишній "Литовській Русі". Сума взаємних претензій між поляками-католиками і русинами-православними, нагромаджена за два століття співжиття, витворювала тут середовище і без того вибухове, a іскра, кинута унією, викрешувала вогонь швидше, ніж деінде. Гострота стосунків ще дужче поглиблювалася силовими діями надто ревних (a особливо новонавернених) католиків, які в ім'я "спасіння душ" обертали церкви на костьоли, ультимативно вимагали присутності православних на католицьких богослужіннях, блюзнірствували в храмах, забороняли руські церковні процесії. Наслідки не забарилися, перетворивши добросусідство (або, принаймні, толерантне співіснування) на ворожнечу. Звертаючись, до короля, львівські міщани у 1609 р. писали:

Утяжени єстесьмо ми, народ руський, от народа польського ярмом над єгипетскую неволю, же нас леч без меча, але горій [гірше], ніж мечем, з потомстви вигубляють, заборонивши нам пожитков и ремесел…, чим би толко чоловік жив бити могл, того не волен Русин на прирожоной землі своєи Руской уживати, в том-то руськом Львові… Бисми били і немотноє бидло, альбо овци якіє, предсяж до Вашей Королевской Милости волати бисми мусили.

А менш покірні холмщаки, як видно зі скарги представників католицької громади м. Холма 1619 р., вже були готові розпочати заколоти, з багатозначною погрозою заявляючи колишнім добрим сусідам: "Ще побачимо, хто нас буде фантувати!"

Такою передгрозовою виглядала Русь напередодні демонстративної київської акції 1620 р.

Від висвячення митрополита під oxoроною козацької шаблі дo легалізації православної митрополії (1620–1632)

Здобуте на сеймі 1603 р. визнання за Києво-Печерським

Відгуки про книгу Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - Наталія Миколаївна Яковенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: