Співучасть у злочині - Ігор Іванович Митрофанів
Організована злочинність завдяки низці факторів характеризується високою латентністю. Тому офіційна кримінально-правова статистика відображає лише надводну частину її айсберга. Однак, як показало дослідження, співучасть є досить поширеною формою вчинення злочинів. Так, У 2003 р. кількість засуджених за злочини, вчинені організованими групами або злочинними організаціями, за вироками, що набрали законної сили, зросла до 1071. У 2004 р. за вчинення злочинів у складі організованої групи чи злочинної організації засуджено 1,3 тис. осіб. Протягом 2005 р. виявлено 551 організовану групу та злочинну організацію (із них 40 — з міжнародними зв’язками), учасниками яких вчинено 7,7 тис. злочинів, що на 38,7 % більше, ніж у 2004 р. У 2006 р. виявлено 466 організованих груп та злочинних організацій, із них 28 із міжнародними зв’язками, учасниками яких вчинено 4 тис. злочинів, що на 48,6 % менше, ніж у 2005 р. За вчинення злочинів у складі організованої групи чи злочинної організації засуджено 982 (у 2005 р. — 1303) особи, що на 24,6 % менше, ніж у 2005 р. У 2007 р. за вчинення злочинів у складі організованої групи чи злочинної організації засуджено 910 осіб.
Зменшення показників офіційної статистики не свідчить про зменшення кількості злочинів, що вчиняються стійкими злочинними об’єднаннями, оскільки корупційні зв’язки таких об’єднань, зневіра громадян України у можливість захисту їхніх інтересів правоохоронними структурами держави тощо дозволяють уникати кримінальної відповідальності активним учасникам організованих груп та злочинних організацій.
Підвищена суспільна небезпечність вчинення злочинів у співучасті обумовлюється їхньою поширеністю, а також і тим, що поєднання зусиль декількох осіб, спрямованих на досягнення загального злочинного результату, істотно полегшує вчинення злочину, створює можливість заподіяння більшої шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам, підвищує здатність винних до подолання опору з боку потерпілого та інших перешкод, що заважають досягненню злочинного результату.
Як справедливо зазначає П. Ф. Тельнов, порівняно з посяганнями, вчиненими одноосібно, співучасть є більш небезпечною тим, що в умовах змови послабляються стримуючі фактори людської поведінки, швидше назріває готовність до правопорушення, більш витонченими стають способи діянь і прийоми приховання їхніх слідів, частіше заподіюється тяжка фізична і матеріальна шкода[31].
Підвищена небезпека злочину, вчиненого спільними зусиллями декількох осіб, підтверджується дослідженнями у сфері кримінальної психології. Так, на думку В. С. Медведєва, група як суб’єкт злочину: 1) розвиває у своїх членів почуття впевненості та захищеності; 2) надає їм матеріальної, фізичної, психологічної підтримки; 3) полегшує вибір індивідуального рішення на співучасть у злочині чи зміцнює таке рішення, оскільки групова злочинність «розмиває» персональну відповідальність; 4) використовує такі способи і знаряддя готування, вчинення, приховування, маскування злочину, які важко доступні чи недоступні окремій особі; 5) надає гарантії підтримки («підігрівання») членові групи, його сім’ї на час відбування покарання в місцях позбавлення волі; 6) спокушає можливістю швидко та безкарно збагатитися, вести «красивий», «крутий» спосіб життя[32].
Отже, в умовах взаємної підтримки стрімко зростає готовність співучасників вчиняти найнебезпечніші злочини, зводиться до мінімуму вплив стримуючих факторів, зміцнюється впевненість у досягненні бажаного злочинного результату, підвищується шанс своєчасного приховування знарядь і слідів злочину, а також цінностей, одержаних злочинним шляхом. У співучасників з’являється більше можливостей для протидії слідству шляхом знищення речових доказів, здійснення психічного і фізичного тиску на потерпілого, свідків тощо.
У співучасті злочин вчиняється набагато швидше й ефективніше, наприклад, у разі вчинення грабежу, розбійного нападу тощо, на відміну від тих випадків, коли у цих же часових межах діяв одноосібний суб’єкт. Яку злочинну волю та енергію не виявив би один індивід, він досягне злочинного результату повільніше, ніж при поєднанні зусиль з іншими індивідами. Діяльність осіб, які спільно вчиняють злочин, призводить до переваги в часі, ускладнює дії правоохоронних органів при затримані злочинців «по гарячих слідах». Нарешті, про підвищену суспільну небезпеку співучасті свідчить той факт, що при спільних діях у конфлікті із суспільством беруть участь декілька суб’єктів. Формуються антисоціальні зв’язки між співучасниками і створюється своєрідне злочинне підпілля для організованої злочинності.
Співучасть як особливий різновид злочинної діяльності — це не просто випадковий збіг злочинних дій декількох осіб, які одночасно посягають на один і той самий об’єкт, а соціально найнебезпечніша форма вчинення злочину, коли на досягнення злочинного результату спрямовано зусилля двох або більше суб’єктів злочину. Співучасть є тим небезпечнішою, якщо злочин вчиняється групою, у складі якої виокремлюється фігура організатора, за допомогою діяльності (ретельна підготовка, планування, маскування, приховання слідів тощо) якого не тільки полегшується вчинення конкретного злочину, але й підвищується рівень співорганізованості учасників групи, роблячи її більш стійкою, згуртованою, зорієнтованою на вчинення більш зухвалих і тяжких (особливо тяжких) злочинів.
Тому законодавче формулювання співучасті у злочині у чинному Кримінальному кодексі України відображає як юридичні, так і психологічні особливості, що характеризують сутність розглядуваного інституту: умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Інститут співучасті вперше виділено в окремий розділ у КК України 2001 р., де мова йде про злочинну поведінку декількох осіб, тоді як інші норми Загальної частини Кодексу містять положення щодо одноосібного суб’єкта. Таке виділення, на наш погляд, не є випадковим, оскільки злочинні дії декількох осіб є суспільно найнебезпечнішими, ніж дії одного суб’єкта. Виділення співучасті в окремий розділ КК України зумовлено поширеністю та підвищеною суспільною небезпекою групової злочинності[33].
Зміни, внесені законодавцем у визначення поняття співучасті, а також детальне опрацювання у межах цього інституту найбільш небезпечного типу протиправної поведінки, коли у
