Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко

фактично скоєного діяння ознакам, що передбачені кримінальним законом[394]. Не вдаючись до детального аналізу та критики висловлених позицій, оскільки це завдання виходить за межі даного дослідження, відзначу, що найбільш аргументованою та придатною для подальшого використанні на разі уявляється точка зору, відповідно до якої склад злочину розуміється як передбачена кримінальним законом сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, що визначають те чи інше діяння як злочин (юридичний склад), і яким таке діяння може відповідати (фактичний склад), однак не містити їх. У цьому зв’язку потребує подальшого обговорення положення частини 1 статті 2 КК України, відповідно до якої “підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить (курсив мій – Ю.П.) склад злочину, передбаченого цим Кодексом”.

З точки зору своєї соціального сутності злочин являє собою один із видів перетворювальної діяльності людини, оскільки вчиняючи злочин суб’єкт здійснює в об’єкті певні деструктивні зміни чи створює своєю діяльністю передумови для таких змін[395]. Оскільки злочин – це фактично вчинене особою суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння, яке, як слушно вказує С.В. Землюков завжди має свої суспільно небезпечні наслідки[396], то фактично повністю виконаним (вчиненим) злочин буде лише з моменту настання цих суспільно небезпечних наслідків. Відповідно і склад такого злочину повністю виконаним буде лише тоді, коли його суспільно небезпечні наслідки будуть відповідати суспільно небезпечним наслідкам діяння, описаним у кримінальному законі. Правий був М.С. Таганцев, коли писав, що “діяння отримує значення закінченого злочинного діяння як тільки-но відтворений весь його склад, що вимагається законом”[397]. Тобто, за загальним правилом юридичний і фактичний склад співпадають з моменту настання передбачених кримінальним законом суспільно небезпечних наслідків діяння.

Проте, час настання суспільно небезпечних наслідків – це час появи в об’єктивному світі результатів діяльності людини. Сама ж така діяльність відбулася і залишилася в часі раніше, до настання її результатів. При чому, в окремих випадках суспільно небезпечні наслідки діяння можуть і не настати. Таким чином, фактично скоєне особою діяння не повністю відповідає матеріальному складові описаного в кримінальному законі злочину. І це є цілком нормальним з точки зору розуміння соціальної сутності злочину як об’єктивного явища, яке може і не завершитися у своєму розвитку. Законодавець, розуміючи таку соціальну природу злочинного діяння, в окремих випадках намагається відобразити її в законі. Це, зокрема, виявляється у визнанні того, що готування чи замах на злочин, хоч і є незакінченими злочинами, тим не менше мають повний, закінчений склад відповідно готування до злочину та замаху на злочин. Діяння особи, що хоч і не призвело до настання тих суспільно небезпечних наслідків, які описані в законі, тим не менше, з моменту його вчинення підпадає під всі ознаки складу незакінченого злочину.

Більше того, суспільно небезпечні наслідки злочину з тих чи інших причин не завжди відображаються у складі злочину, передбаченого кримінальним законом, не знаходять у ньому свого описання. У цьому зв’язку в науці кримінального права прийнято розподіляти закінчені злочини на дві категорії: на злочини з “матеріальним” складом та злочини з “формальним” складом[398]. Формальні склади злочинів не містять описання суспільно небезпечних наслідків, а тому реально вчинене особою діяння буде відповідати ознакам злочину з формальним складом раніше фактичного настання цих наслідків – з моменту вчинення самого діяння. Тому закінченим злочин з формальним складом є в момент, з якого вчинене особою діяння буде відповідати всім ознакам такого складу, тобто в момент закінчення самої суспільно небезпечної дії чи бездіяльності.

Отже, момент закінчення злочину визначається моментом, в який ознаки вчиненого особою діяння будуть повністю відповідати ознакам передбаченого законом складу злочину. Проте, момент закінчення злочину не можна ототожнювати часом його вчинення. Це пояснюється тим, що закінчення злочину, як відзначалося вище, в окремих випадках (у злочинах з матеріальним складом) пов’язується не з поведінкою особи, з результатами такої поведінки. В інших же випадках момент закінчення злочину пов’язується з часом вчинення самого діяння. Таким чином, “прив’язка” часу вчинення злочину до моменту закінчення виконання його складу, по-перше, не володіє необхідною універсальністю: в одних випадках (які, до-речі, залежать виключно від того, як законодавець сконструював статтю Особливої частини КК України) часом вчинення злочину визнаватиметься час вчинення самого діяння, в інших – час настання його наслідків. По-друге, твердження про те, що в окремих випадках часом вчинення злочину є час настання суспільно небезпечних наслідків суперечить самій сутності “вчинення” як поведінкового акту людини, який тягне певні наслідки, однак не тотожний їм. По-третє, перенесення юридичного визначення часу вчинення злочину на більш пізній момент в часі завжди пов’язане із створенням можливості кваліфікації діяння особи за більш суворим кримінальним законом, прийнятим пізніше і унеможливленням його кваліфікації за попереднім більш м’яким законом. Тому з позицій необхідності створення максимально більш широких умов для захисту прав особи від їх обмеження державою визначення часу вчинення злочину повинне прив’язуватися до як можна більш раннього моменту в часі, яким, як очевидно, є час вчинення особою передбаченого кримінальним законом діяння. В такій ситуації, якщо під час вчинення діяння і під час настання його суспільно небезпечних наслідків були чинними різні за своєю суворістю кримінальні закони, то якщо наступний кримінальний закон був більш суворим – він не зможе бути застосований до особи, якщо ж менш суворим – він отримає зворотну дію і буде застосований.

Таким чином, загальне правило