Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
У ті часи навіть звичайні робітники в містах могли собі дозволити мати прислугу з числа жінок, що втекли із села. А ще страшне те, про що лише таємна історія знає: в СРСР з’явилася маса молоденьких дівчаток, які торгували собою, аби хоч якось прогодувати себе та щось послати в село для маленьких братиків та сестричок. Неабияким щастям було стати утриманкою в партійного боса або великого чиновника.
І тоді «влада робітників і селян» вигадала, як зробити так, аби селяни із села не тікали. Вона відновила кріпосне право. Найсправжнісіньке. Через сімдесят років після скасування кріпацтва царем-батюшкою, комуністи повернули його. Не для всіх. 27 грудня 1932 року подарунок різдвяно-новорічний колгоспникам радянським: головою ЦВК СРСР М. І. Калініним, головою Раднаркому СРСР В. М. Молотовим і секретарем ЦВК СРСР А. С. Єнукідзе було підписано Постанову № 57/1917 «Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР і обов’язкової прописки паспортів».
У всьому світі існують паспорти. У деяких країнах, наприклад, в США це посвідчення особи необхідне лише для подорожей світом. У ті роки американець міг поселятися в готель, назвавши будь-яке ім’я – нікого це не цікавило. А його посвідченням особи служив будь-який папірець, найчастіше – водійські права. У Російській імперії було майже так само. Але в СРСР усе не так. Паспорти служили для контролю за пересуванням людини. І якщо ти оселявся в іншому місті навіть на короткий термін – більше трьох діб – мусиш «прописатися». Тимчасово. Тобто повідомити ОГПУ про місце свого перебування на цей момент. Неважливо – в готелі ти мешкаєш на період відрядження або орендуєш квартиру. Навіть відпочивальників у санаторіях прописували. За порушення правил прописки громадянина на перший раз штрафували. На другий раз можна було сісти в тюрму. За статтею 192а КК РРФСР. До двох років у «Севвостлазі» або на ритті чергового каналу.
Завдяки такій системі в СРСР контролювалася кожна людина. Буквально. Знайти за необхідності можна було будь-кого. Або загнати до смерті, як вовки заганяють оленя. Навіть професіоналів. Народний комісар внутрішніх справ УРСР Олександр Успенський 14 листопада 1938 року, передчуваючи арешт, перейшов на нелегальне становище, імітувавши самогубство. Протримався рівно 4 місяці, день у день – знайшли…
Але з колгоспниками всього цього не було. Бо колгоспникам паспортів не видавали, щоб вони з колгоспів не утікали. Мужиків знову, як у першій половині ХІХ століття, зробили кріпаками. Вдумайтеся: половина населення країни – справжнісінькі кріпаки! Мешканці міст, і навіть такі само селяни, але в державних радгоспах, мали паспорти на руках і могли у будь-який момент змінити місце проживання та роботу, за яку, між іншим, платили. А паспорт колгоспника лежав в сейфі у голови сільради і той відповідав головою (в прямому сенсі) за те, щоб колгоспник його на руки не отримував. А замість цього при необхідності виписувалася колгоспникові довідка, в якій вказувалося, що він є членом колгоспу «Прожектор» Новгородського району, і що йому просто необхідно на кілька днів поїхати до брата, у якого сталася пожежа.
Комуністи навіть не приховували нічого й відверто оголосили, що драконівську паспортну систему введено «…з метою кращого обліку населення міст, робітничих селищ, новобудов і розвантаження цих населених місць від осіб, які не пов’язані з виробництвом і роботою в установах або школах», а також «з метою очищення цих населених місць від куркульських.. та інших антигромадських елементів» [82].
Спираючись на закріпачення селян, у 1932-1933 роках комуністи влаштували штучний голод. Голодомор. Стався він через те, що не лише зерно, а й фактично усю сільгосппродукцію з колгоспів вимели під віник. Не вдаватимуся у деталі – про Голодомор є маса інформації. Розповім лише про одну байку, якою досі годують народ комуністи та їхні нащадки. Мовляв, голод був від неврожаю. Посуха, мовляв, винна. Нині співробітниками Інституту дослідження Голодомору ретельно зібрано інформацію про кліматичні умови тих років і доведено, що вони кардинально не відрізнялися від інших періодів. І не лише це – валовий збір зерна у 1932-1933 році був навіть більший, ніж у 1931-1932, що ми бачимо з цієї таблички.
(джерело: http://istmat.info/node/21358)
Як ми бачимо, по-перше, найбільші врожаї припадають на роки НЕПУ, а з масовою колективізацією вони падають (за винятком урожайного 1930-1931); по-друге, про жоден «неврожай 1932-1933» не йдеться. Це абсолютна безсовісна брехня комуністичної пропаганди. Проте у той самий час, як в Україні гинули від голоду мільйони селян, включно з дітьми, більшовики вивозили зерно за кордон ешелонами і кораблями. У 1932 році було вивезено 1,81 млн тонн, у 1933 році – 1,76 мільйонів тонн. Причому за зниженими, демпінговими цінами. Це призвело до того, що в Польщі ціна на зерно впала удвічі. Але й це не все – польські фермери вийшли на акції протесту з вимогою зборони ввезення з СРСР птиці та інших свійських тварин, бо копійчані ціни на них доводили до банкрутства місцевих господарів. І коли польський уряд пристав на вимогу своїх селян, радянські товариші просто відчинили вагони і тисячі птахів, кролів та овець просто випустили на волю. А по той бік кордону, в радянській Україні люди їли людей. Комуністи кажуть: так то ж робилося задля загального добра. Треба було готуватися до війни з фашизмом.
Гітлер і Муссоліні збиралися напасти, потрібні були танки, літаки і гармати, аби напад відбити. А для танків і літаків потрібні «Дніпрогес», «Запоріжсталь» і «Танкоград». І крім, як за зерно, обладнання для них не було за що купити. Брехня і це також. Про фашистів трохи нижче розповім, а поки про «не було за що». 1936 рік. Соратник Сталіна, член Політбюро ЦК ВКП(б), нарком харчової промисловості СРСР Анастас Іванович (Ованесович) Мікоян перебуває з робочою поїздкою