Богдан Хмельницький. Легенда і людина - Петро Кралюк

написаній приблизно в той самий час, що й містерія «Великий льох», поемі «Сліпий» (1845) герої твору:«Згадували Запорожжя, Козацькую славу І співали удвох собі Про Чалого Саву, Про Богдана недомудра, Ледачого сина, І про Гонту-мученика, Й славного Максима»[271].

Тобто в переліку історичних фігур, про які згадують козацькі нащадки, особа Хмельницького характеризується вкрай негативно. Він — недомудрий, ледачий син. Це начебто не авторська позиція. Але автор симпатизує своїм героям. Тому їхню позицію можна вважати й позицією авторською.

А в невеликому вірші-репліці «За що ми любимо Богдана?..» (1845–1846) Шевченко з іронією говорить про історичну пам’ять про цього гетьмана:

«За що ми любимо Богдана? За те, що москалі його забули, У дурні німчики обули Великомудрого гетьмана»[272].

Згадує Шевченко й той прикрий факт, що завдячуючи Хмельницькому чимало українців потрапило в полон-ясир до кримських татар. Про це читаємо у вірші «За байраком байрак...» (1847):

«Як запродав гетьман У ярмо християн, Нас послав поганяти. По своїй по землі Свою кров розлили І зарізали брата. Крові брата впились І отут полягли У могилі заклятій»[273].

У пізніших віршах Кобзаря, які були написані в його останні роки, теж зустрічаємо негативні оцінки Хмельницького. Особливо це стосується ядучого вірша: «Якби-то ти, Богдане п’яний...», що датується серпнем 1859 р.:

«Якби-то ти, Богдане п’яний, Тепер на Переяслав глянув! Та на замчище подив[ив]сь! Упився б! здорово упивсь! І препрославлений козачий Розумний батьку!.. і в смердячій Жидівській хаті б похмеливсь Або б в калюжі утопивсь, В багні свинячім. Амінь тобі, великий муже! Великий, славний! та не дуже... Якби ти на світ не родивсь Або в колисці ще упивсь... То не купав би я в калюжі Тебе преславного. Амінь»[274].

Дмитро Бантиш-Каменський

Попри сарказм, цей вірш має елементи концептуального характеру. Шевченко з іронією говорить про славність Богдана. Тут він ніби дискутує з українськими й російськими авторами, які ідеалізували «великого гетьмана». Ймовірно, Кобзар мав на увазі не лише «Історію русів», праці Бантиша-Каменського, Маркевича, поему «Богдан» Гребінки тощо. Шевченко ознайомився з монографією Миколи Костомарова «Богдан Хмельницкий», яка вийшла за два роки перед написанням згаданого вірша. У цьому творі діяльність Хмельницького і її наслідки, зокрема Переяславська рада, висвітлювалися Костомаровим у плані позитивному. Такий підхід Шевченко не сприймав. Тому вірш «Якби-то ти, Богдане п’яний...» (принаймні частково) є прихованою дискусією з Костомаровим.

Прикметникам славний, преславний, розумний, якими характеризували козацького вождя апологети Хмельниччини, протиставляється означення п’яний, тобто неадекватний, такий, що чинить нерозумно, негідно. Місцем дії вірша є Переяслав — і не випадково. Саме тут, на думку Шевченка, був зроблений фатальний крок Хмельницького: була дана згода на приєднання українських земель до Московії. Спеціально цьому чину, який у очах апологетів Хмельницького був славним діянням, протиставляються сумні переяславські реалії середини ХІХ ст. — смердячі шинки, калюжі.

Цього ж, 1859 року Шевченко пише ще одну поезію «Осія. Глава XIV», де теж звертається до теми Хмельниччини. Там проводиться уже традиційна для Кобзаря думка, що в теперішніх бідах України одним із головних винуватців є Хмельницький:

«Мій любий краю неповинний! За що тебе Господь кара, Карає тяжко? За Богдана...»[275].

Щоправда, у пізніх творах Шевченка можна знайти більш спокійні характеристики Хмельницького. Вони видаються нейтральними чи навіть позитивними. Але тут необхідно враховувати контекст, у якому ці характеристики подаються. Так, у повісті «Прогулянка із задоволенням, але не без моралі» (1855–1858), згадуючи про містечко Лисянка, автор пише: «Это родина отца знаменитого Зиновия Богдана Хмельницкого, Михайла Хмиля»[276]. Тут ужите означення «знаменитий» щодо Богдана Хмельницького. Але автор не пояснює, в чому полягає ця знаменитість. Варто також враховувати, що повість готувалася до видання й мусила проходити цензуру. І автор повинен був дотримуватися офіційної версії щодо Хмельниччини.

Характеристика «геніальний бунтар» в устах пізнього Шевченка не стільки характеристика позитивна, скільки негативна. Адже в останні роки життя письменник схилявся до погляду, що позитивними є зміни еволюційні, з пошаною говорив про технічні винаходи, які полегшують життя людей. Такі думки простежуються в його повісті «Наймичка» (1852–1853), а також у Щоденнику. Тому бунт, якщо виходити з таких позицій, користі не приносить. Зрештою, в своїх поезіях, як уже було показано, Кобзар неодноразово писав про негативні наслідки «геніального бунтарства» Хмельницького.

Вартим уваги є запис у Щоденнику