Третя світова: Битва за Україну - Юрій Георгійович Фельштинський

Однак лідери цих партій, враховуючи настрої своїх виборців, які дистанціювалися і від Тимошенко, і від Януковича, нічого не обіцяли Тимошенко. У свою чергу Віктор Янукович діяв так само, запропонувавши лідерам партій, які не ввійшли до другого туру, віддати голоси за нього. Пообіцявши, якщо він стане президентом, розпустить парламент та призначить дострокові вибори.

Янукович та його оточення чудово розуміли, що якщо Тимошенко програє президентські вибори, вона намагатиметься взяти реванш на парламентських виборах. Тому одне із завдань, яке йому доведеться вирішувати як новому президенту — нейтралізація та ізоляція Тимошенко, вічного опонента на політичному небосхилі країни.

На відміну від першого, у другому турі в боротьбі за посаду президента України в хід ішли всі засоби. Заборола були опущені, битва була жорсткою та жорстокою. Проведений 7 лютого 2010 другий тур голосування остаточно визначив переможця в президентських перегонах в Україні. Ним став лідер Партії регіонів Віктор Янукович, який отримав 48,95 % (12.481.268 виборців). Юлія Тимошенко набрала 45,47 % (11.593.340 виборців).

Електоральна географія претендентів залишилася такою ж: південний схід та Крим за Януковича, центр та захід — за Тимошенко. Оскільки кожен з кандидатів асоціювався з певним кольором (біло-блакитний у Януковича та помаранчевий у Тимошенко), деякі спостерігачі не без іронії помітили, що в період президентської компанії 2010 року Україна була пофарбована не в традиційний синьо-жовтий колір, а в оранжево-блакитний.

Цікаво, що в бланку для голосування, окрім прізвищ кандидатів у президенти, був і пункт «проти всіх», який відібрав у основних конкурентів більше 1 млн виборців. У першому турі голосування, бажаючи відібрати голоси у Тимошенко, один з кандидатів у президенти України — Василь Гуменюк — перед виборами змінив своє прізвище на «Противсіх», набравши, щоправда, всього 0,16 % (трохи більше 40,3 тис. голосів). У другому турі він закликав своїх прихильників голосувати за Януковича. Після виборів він повернув своє справжнє прізвище, з яким він брав участь (правда, безуспішно) на парламентських виборах 2012 року.

Одразу ж після оголошення офіційних результатів Януковича почали вітати керівники держав. Першими привітали Росія, Білорусь, Польща, США та Казахстан. Тимошенко відмовилася визнати результати виборів й подала позовну заяву до Вищого адміністративного суду України про оскарження результатів голосування, наполягаючи на співставленні більше 900 списків виборців зі списками державного реєстру виборців, що затягнуло б процес перерахунку голосів на кілька місяців. Втім, через кілька днів, мабуть, не вірячи в успіх своєї апеляції, вона відкликала позов. Пояснивши свої дії тим, що суд відмовляється розглянути докази фальсифікацій на виборах та допитати свідків.

Інавгурація відбулася 25 лютого 2010 року. На відміну від попередніх церемоній передачі влади в Україні (коли у відповідності з державним протоколом попередній президент був присутній на інавгурації новообраного), ні президент Ющенко, ні прем’єр-міністр Тимошенко, ні перший президент Леонід Кравчук на церемонію не прийшли, демонструючи світу своє незадоволення результатами голосування. З колишніх президентів прийшов тільки Леонід Кучма. Янукович, вступивши на посаду, завзято почав реалізовувати свою головну мету: передусім він хотів відправити уряд Тимошенко у відставку та нейтралізувати її як політичного противника та бізнес-конкурента.

«Справа» Юлії Тимошенко

Нагадаємо, що уряд Тимошенко призначили завдяки парламентській більшості, що була сформована блоком Юлії Тимошенко (БЮТ) та «Нашою Україною — Народною самообороною». Проте коаліція поступово розпадалася: ще у вересні 2008 року з неї вийшла група «За Україну», що входила до складу НУНС. Блок Володимира Литвина після перемоги Януковича на президентських виборах 2010 року вийшов з коаліції, передбачаючи, що Тимошенко — «програна ставка» та в обмін на обіцянку Януковича зберегти за ним посаду спікера. Позбувшись більшості в парламенті, Тимошенко розуміла, що її прем’єрству залишились лічені дні. Президент Янукович декілька разів пропонував Тимошенко подати у відставку та піти в опозицію, проте вперта та безкомпромісна Леді Ю не погоджувалася.

3 березня 2010 року Верховна Рада України більшістю голосів висловила недовіру уряду Юлії Тимошенко. За рішення проголосувало 243 народних депутатів (серед них і семеро депутатів від БЮТу). 11 березня 2010 року Верховна Рада України 237 голосами «за» відправила Кабінет Міністрів Тимошенко у відставку. У самому парламенті, як це вже не раз траплялося, відбулося чергове переформатування коаліції. Блок Литвина приєднався до нової коаліції «Стабільність і реформи» (журналісти її назвали «коаліцією тушок»). До її складу ввійшли, крім Литвина, регіонали та комуністи, а також депутати, які покинули фракції БЮТ і НУНС.

Опозиція звинуватила владу в «антиконституційному перевороті в парламенті та уряді», але відставка уряду Юлії Тимошенко була лише прелюдією. Почалося політичне переслідування колишнього прем'єр-міністра та лідера партії «Батьківщина» Тимошенко. Вже 28 квітня новий прем'єр-міністр Микола Азаров заявив у парламенті, що «дії уряду Тимошенко завдали збитків державі на суму в 100 млрд гривень. Тимошенко та посадові особи мають понести кримінальну відповідальність». Це рішення послужило політичним сигналом до початку репресій проти Тимошенко та її сподвижників. Відразу ж після травневих свят Генеральна прокуратура України відновила «справу Тимошенко» 2004 року. Тоді провадження, в якому Тимошенко обвинувачували в «спробі дати хабар» (на підставі записаного на відео розмови Тимошенко з суддею) з метою вплинути на рішення судді, який вів справу її свекра Геннадія Тимошенка та головного бухгалтера ЄЕСУ, було призупинене Кучмою. 17 травня Тимошенко викликали до Генеральної прокуратури на допит.

Паралельно уряд вирішив провести аудит фінансово-економічної діяльності Кабінету міністрів 2007–2010 років, який очолювала Тимошенко. Уряд Азарова доручив залучити до аудиту вашингтонську компанію «Trout Cacheris, PLLC», відому в США через скандальну історію з Монікою Левінські. В якості субпідрядників виступили ще дві фірми: «Akim Gump» та агентство розслідувань «Kroll Inc.», послугами якого у «справі Гонгадзе» користувалося оточення Кучми. За аудит уряд мав заплатити 10 млн доларів бюджетних грошей, хоча пізніше Азаров спростовував це.

Провідні світові аудиторські компанії неодноразово заявляли, що «Trout Cacheris, PLLC» по суті своїй не є аудитором. Тимошенко і сама під час свого прем’єрства для аудиту уряду регулярно користувалася послугами всесвітньо відомої аудиторської компанії «Ернст і Янг», якій всі довіряли. На противагу цьому, постійним клієнтом «Akim Gump» був відомий олігарх та конкурент Тимошенко Дмитро Фірташ; послугами цієї адвокатської компанії користувався і Рінат Ахметов. Компанія «прославилася» і в Росії, де безуспішно шукала золото КПРС, а потім займалася справою ЮКОСа. Пропрацювавши в Україні 86 днів, юристи