Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер

Ще більшу проблему, ніж польський солдат, для нацистського світогляду, який формували у німецьких солдат і офіцерів, становив єврейський солдат. Німецькі збройні сили звільнили від євреїв ще 1935 року. Однак польські євреї, як і всі польські чоловіки, мали відслужити у польській армії. Серед офіцерів було багато євреїв, передовсім лікарів. Німці відбирали євреїв-військовослужбовців і відсилали їх у трудові табори.

Німеччина вже практично виграла війну, коли наступ на Польщу 17 вересня 1939 року почав Радянський Союз. Того самого дня, коли німецька авіація бомбардувала Львів, найважливіше польське місто на південному сході країни, до нього наближалася Червона армія. Півмільйона радянських солдат, які вступили на територію Польщі, несли водночас і страх, і надію. Поляки хотіли вірити, що Радянський Союз дасть відсіч німцям. Частина дезорієнтованих польських солдат, які відступали на схід під тиском німців, певний час сподівалася, що знайшли союзників. Польські збройні сили відчайдушно шукали підтримки[239].

Радянська влада заявила, що не могла не втрутитися, адже польська держава перестала існувати. Логіка була така: позаяк Польща не могла більше захищати своїх громадян, Червона армія увійшла на територію країни з миротворчою місією. Радянська пропаганда заявляла, що треба захистити чисельні українську й білоруську меншини. Однак, попри всю пропагандистську риторику, радянські офіцери і солдати готувалися до війни і вели війну. Червона армія роззброювала польські загони, а в разі потреби відкривала вогонь по них. Півмільйона радянських солдат перейшли кордон, який більше ніхто не захищав, щоб воювати з ворогом, який уже зазнав поразки. Радянські солдати врешті-решт виходили на німецьких, проводили лінію кордону, а в одному випадку навіть провели спільний парад перемоги. За словами Сталіна, союз з Німеччиною «скріплено кров’ю». Переважно кров’ю польських солдат — у боях їх загинуло шістдесят тисяч[240].

У містах на кшталт Львова, до якого наближалися і вермахт, і Червона армія, перед польськими солдатами стояв непростий вибір: кому здаватися? Радянське командування обіцяло їм безпечне повернення додому після короткого допиту. Микита Хрущов, який перебував у розташуванні Червоної армії, раз у раз повторював ці обіцянки. Художник Юзеф Чапський, польський офіцер-резервіст, був серед тих, хто на собі відчув цю брехню. Його частину розбили німці, й поляки здалися радянським військам. Йому і його підлеглим пообіцяли, що їх відправлять у Львів і там відпустять. їх посадили на вантажівки на міському ринку. Перелякані жінки простягали їм Цигарки. Юнак-єврей купив яблук і роздав полоненим у машині. Поблизу пошти жінки взяли записки, які солдати написали своїм родинам. Полонених відправили на вокзал і повезли на схід[241].

Перетнувши кордон, згадував Папський, вони ніби потрапили «в інший світ». Папський сидів поруч із приятелем-ботаніком, ще одним офіцером-резервістом, який дивувався з того, яка висока трава в українському степу. З іншого поїзда польські фермери спостерігали убогі радянські колгоспні реалії й хапалися за голову, побачивши безлад і пустку. На зупинці в Києві, столиці Української PCP, польських офіцерів чекав несподіваний прийом. Українці з сумом дивилися на польських офіцерів під охороною радянських солдат. Дехто, ймовірно, досі вірив, що польська армія звільнить Україну з-під влади Сталіна. Натомість 15 тисяч польських офіцерів опинилися у трьох радянських таборах, що підпорядковувалися НКВД: один у Старобільську, у східній Україні, і два в Російській РСФР, у Ковельську й Осташкові[242].

Усунути цих людей — а всі до одного були чоловіками — означало, по суті, обезголовити польське суспільство. Червона армія взяла понад 100 тисяч військовополонених, але відпустила рядових і затримала лише офіцерів. Понад 2/3 цих офіцерів були резервістами, освіченими професіоналами й інтелектуалами на кшталт Папського і його приятеля-ботаніка, а не військовими. Польща втратила тисячі лікарів, юристів, науковців, професорів і політиків[243].

Тим часом радянська окупаційна влада у Східній Польщі ставила на звільнені місця представників нижчих верст суспільства. Арештантів випустили з в’язниць, і політичні в’язні, зазвичай комуністи, стали на чолі місцевого уряду. Радянські агітатори заохочували селян до помсти землевласникам. І хоча більшість людей не сприймали закликів чинити злочини, запанував хаос. Убивства стали річчю поширеною. Одного чоловіка прив’язали до стовпа, здерли частину шкіри, посипали рани сіллю, а тоді змусили дивитись, як помирає його родина. Бійці Червоної армії зазвичай поводилися нормально, хоч іноді й брали участь в актах насильства, наприклад, двоє солдат убили місцевого чиновника і вирвали йому золоті зуби[244].

Відтак НКВД прийшов на село, й почалися репресії. За 21 наступний місяць в окупованій Східній Польщі було заарештовано більше людей, ніж по всьому Радянському Союзу — 109 400 польських громадян. Типовий вирок — 8 років таборів; смертний вирок отримали 8513 осіб[245].

На захід від лінії Молотова-Рібентропа, де панували німці, з методами не церемонилися. Після того, як вермахт розбив ворожу армію, СС отримало змогу взятися за вороже населення.

Інструмент винищення, айнзацгрупи, вигадав Райнгард Гайдрих, права рука Гайнриха Гімлера. Айнзацгрупи являли собою спеціальні загони на чолі з гестапівцем, до складу яких входили поліцаї. їхнім завданням було наводити лад у тилу. У 1939 році вони підпорядковувалися Головному управлінню імперської безпеки Гайдриха, яке об’єднувало таємну поліцію — гестапо (державну інституцію) і СД (Sicherheitsdienst, розвідувальне управління у складі СС, нацистська ч партійна інституція). Айнзацгрупи працювали в Австрії і Чехословаччині, але опору в цих країнах не зустріли і не мали завдання знищувати певні групи населення. Саме в Польщі айнзацгрупи перетворилися на «ідеологічних солдат» і отримали завдання знищити освічені класи переможеного ворога. (В певному сенсі вони знищували рівних собі: 15 із 25 командувачів айнзацгруп і айнзацкоманд мали докторський ступінь). У ході операції «Таненберг» Гайдрих зажадав від айнзацгруп знешкодити «вищі верстви суспільства», ліквідувавши 61 тисячу польських громадян. За словами Гітлера, «лише знищивши вищі верстви нації, можна звести її до становища рабів». Метою цієї кампанії винищення еліти було «знищити Польщу» як повноцінне й дієве суспільство. Убиваючи найвидатніших поляків, айнзацгрупи наближали Польщу до уявлень німецьких расистів про цю країну, в результаті польське суспільство втрачало здатність опиратися німецькій владі[246].

Айнзацгрупи взялися до роботи зі смертоносною енергією, але їм бракувало досвіду, а отже й навичок енкаведистів. Вони убивали цивільне населення, нерідко під виглядом каральних операцій, нібито за дії партизан. У Бидгощі айнзацгрупи знищили близько 900 поляків. У Катовіце розстріляли 750 людей, зокрема багато