Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька - Данило Борисович Яневський

Іншими словами, очевидною (але не вичерпною) обставиною конфлікту є приналежність «бандерівців» до іншої Генерації – зі своїми ідеалами, принципами, моделями поведінки, ставленням до зовнішнього світу, рівнем освіти тощо.

Оголосивши А. Мельника «тимчасовим явищем», виключивши – увага! – його та всю ОУН зі складу ОУН, молоді революціонери визначили своєю основною метою «боротьбу за суверенну соборну Українську державу, за владу українського народу на українській землі», а також «проти комуністичного світогляду», «за розвал московської тюрми народів». І так далі і таке інше на 15 сторінках.[113]

Прекрасні у своїй величі постанови Краківського збору не містили відповіді на одне-єдине запитання: де взяти сили та засоби для війни проти СРСР? Якраз саме на той час і без узгодження з Бандерою Сталін, на момент проведення історичного партійного заходу українських націоналістів, розгорнув на західному кордоні СРСР 165 стрілецьких (це майже 2,5 млн солдатів і офіцерів), 45 танкових і 22 моторизованих дивізій (19540 танків та танкеток). З повітря їх мали прикривати 679 авіаційних ескадрилій (8300 бойових літаків усіх типів).[114] Це – більше ніж у всіх арміях світу разом узятих!

Такі дрібниці були поза увагою як Бандери особисто, так і його прихильників. Не брали вони до уваги і факт відсутності прихильників їхніх ідей серед населення Радянської України, замордованого колективізацією, Великим голодом і терором НКВС. Крім того, краківські партійці не звернули увагу ще на одну «дрібницю».

Йдеться про сам термін «Соборна Україна». Подобається це сьогодні комусь чи ні – саме її розпечене залізо «виковував» і «скріпляв» його товариш Сталін. І не тому, що любив українців. А тому, що розглядав її як плацдарм і ресурс у майбутній всеєвропейській війні, яка мала утворити єдину радянську комуністичну державу на теренах Старого світу. Саме він був фундатором і фактичним керівником комуністичної «Собороної України». І віддавати її, наскільки це відомо сьогодні, в руки українських націоналістів чи навряд чи збирався. Принаймні в 1940 році…

Краківські збори Бандери та 13 інших націоналістів-революціонерів запустили процес розколу українського націоналістичного руху. Розколу всеосяжного, глибокого, фатального. Навіть сьогодні, на початку другого десятиліття III тисячоліття дві ОУН, офіційно зареєстровані в незалежній Україні, поборюють одна одну.

Як же так сталося?

Ознайомимося з основними версіями. Версіями як у конфліктуючих сторін, так і «зовнішніх» спостерігачів. Спостерігачів, як побачимо нижче, зацікавлених і дуже уважних.

Викладена ще наприкінці 1940 p. y партійному видавництві, вона мала назву «Біла книга ОУН» і давно стала бібліографічною рідкістю. Один з примірників зберігається у зібранні Українського музею-архіву в Клівленді (директор – Андрій Фединський). Відкриваємо, читаємо.

5 квітня 1940 р. о 19 год. відбувається зустріч голови Проводу українських націоналістів Андрія Мельника та голови Революційного проводу ОУН Степана Бандери. На зустрічі присутній Євген Онацький (псевдо Домет), «провідник ОУН на італійський терен і члена ПУН», який вів протокол тої зустрічі.

Бандера, який позиціонував себе як «керівник діяльності Організації українських націоналістів», особисто передав Акт від 10 лютого Мельникові з ультиматумом – дати відповідь протягом 72 годин, тобто не пізніше як 8 квітня.

Згідно із звітом Домета, Мельник указав Бандері на неправомочність непідписаного документа. При цьому Бандера навіть не зрозумів, про що йдеться. На пряму вимогу Мельника назвати імена підписантів відповів різкою відмовою. Мельник також указав, що Статут ОУН «такого» як «керівник діяльності» «не знає», а знає «Голову проводу ОУН».

У цьому він, сказати правду, був абсолютно правий. Пояснюю: згідно із «Устроєм ОУН», ухваленим Другим ВЗУН 30 серпня 1939 р. (ч. 1, розділ В, пар. 3), «членів ПУН призначує і звільняє ПУН, повідомляючи про те своєчасно ВЗУН». Крім того, протокол з'їзду «досі ніде не проголошено і через те годі понад усякий сумнів ствердити, які особи брали в ньому участь і яке становище вони в даний час займали в ОУН». Висновок: з точки зору дійсних документів ОУН, це – «нелогічне безглуздя»; «юридична плутанина» і «суперечності» «аж кишать у тому акті».[115]

Саме тому Мельник розмову з Бандерою вів виключно як з членом ОУН, а не «керівником» її «діяльності». На тому розмова і скінчилась – предмета домовленості в принципі не існувало.

6 та 7 квітня вождь ОУН у письмовій формі звільнив Стецька від обов'язків ідеологічного референта Проводу ОУН і віддав його під суд «Головного Організаційного (Революційного) трибуналу ОУН». 7 квітня у листі до Бандери Мельник написав: «Ви… допустилися вчинків, спрямованих на виразну шкоду Організації українських націоналістів» і тому «я, як Голова проводу