Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості - Джулія Кемерон

1. Вкажіть п’ять хобі, які вам подобаються.

2. Перелічіть п’ять навчальних предметів, які вам до душі.

3. Перелічіть п’ять речей, на які б ви ніколи не пристали, хай би якими привабливими вони не були.

4. Перелічіть п’ять навиків, якими ви хотіли б оволодіти.

5. Перелічіть п’ять речей, якими вам колись подобалося займатися.

6. Перелічіть п’ять дурниць, які вам хотілося б колись утнути.

Як ви вже, мабуть, здогадалися, під час цього курсу ми розглядатимемо певні проблеми під різними ракурсами, витягуючи з вашої підсвідомості все більше інформації про те, що може вам свідомо і по-справжньому подобатися. Наступна вправа розповість вам надзвичайно багато про самих себе — а також вивільнить багато часу, щоб ви могли зайнятися тим, що ви щойно перелічили.

Утримання від читання

Якщо ви відчуваєте застій — у власному житті чи в творчості, — ніщо вам не допоможе більше, ніж тиждень утримання від читання.

Що, не можна читати? Саме так: не можна читати. Для більшості митців слова — це маленькі транквілізатори. Ми маємо певну денну норму інформації з медіа, яку ми проковтуємо щодня. Немов жирна їжа, вона засмічує нашу систему життєдіяльності. Варто трохи перегнути палицю — і ми почуваємося жахливо.

Парадокс полягає у тому, що викидаючи з життя все те, що може нас відволікати, ми наповнюємо нашу криницю. Не розпорошуючи увагу на дрібниці, ми знову повертаємося у світ чуттів. Вагон метро може стати галереєю для огляду, якщо ми не будемо відгороджуватися газетою, наче щитом. Коли напохваті немає роману, в який можна зануритися з головою (і телевізора, у який можна бездумно витріщатися), вечір перетворюється на безмежну саванну, де меблі — і різноманітні припущення — переглядаються і переставляються.

Утримання від читання занурює нас у внутрішню тишу, простір, який дехто одразу ж намагається заповнити новими словами — довгими плітками, «передозуванням» телевізора, радіо як постійним співрозмовником, що ніколи не замовкає. Цей інформаційний фон не дає нам почути нашого внутрішнього голосу, натхненного голосу нашого митця. Регулярно практикуючи утримання від читання, ми повинні пильно стежити за такими джерелами забруднення. Вони отруюють нашу криницю.

Якщо ми слідкуватимемо за потоком, який впускаємо в себе, і обмежимо його до мінімуму, то наша винагорода за виконання цієї вправи знайде нас навдивовижу швидко. Нагородою стане новий потік, який заструменить з нас. Наша творчість, думки і почуття почнуть змивати бруд і осад, який назбирався у глухому куті, і виштовхуватиме їх угору і убік, аж поки вода у нашій криниці не почне знову вільно текти.

Утримання від читання — дуже дієва методика, хоча багатьох вона лякає. Лише думка про це може викликати хвилю гніву. Для більшості творчих людей, які перебувають у глухому куті, читання — це залежність. Ми пожираємо чужі слова замість того, щоб перетравити власні думки і почуття, і замість того, щоб приготувати щось самим.

На моїх семінарах тиждень без читання завжди був одним із найважчих.

Я підходила до кафедри, усвідомлюючи, що через хвилину стану спільним ворогом народу. Я повідомляла студентам про те, що протягом тижня ми не читатимемо, і збирала волю в кулак в очікуванні неминучого вибуху незадоволення і сарказму.

Завжди знаходився щонайменше один студент, який розповідав мені — детально і чітко, — що він чи вона дуже важлива і зайнята людина, яка має безліч справ і обов’язків, серед яких і читання.

Мені повідомляли це таким убивчим тоном, у якому вчувалося, що я недорозвинута дитина, дивачка, яка займається мистецтвом і неспроможна зрозуміти складнощі дорослого життя. Я просто слухала.

Коли хвиля обурення ущухала, коли всі домашні завдання і робочі обов’язки, до яких належить читання, перелічені, я нагадувала, що теж працювала на багатьох роботах і вчилася у коледжі, і також безліч разів примудрялася цілий тиждень обходитися без читання, бо відкладала виконання завдань на потім. Творчі люди, які зайшли у глухий кут, до ухиляння також підходять дуже по-творчому. Я прошу студентів використати свій творчий потенціал, щоб таки змусити себе не читати.

«Але що тоді нам робити?» — одразу ж виникає запитання.

Ось короткий список того, чим займаються люди, коли не читають:

— слухають музику;

— шиють штори;

— купають пса;

— перебирають речі в шафі;

— оплачують рахунки;

— пишуть давнім друзям;

— пересаджують вазони;

— латають одяг;

— в'яжуть;

— куховарять;

— ремонтують велосипед;

— малюють акварелями;

— ремонтують лампу;

— перефарбовують стіни в спальні;

— роблять перестановку меблів у кухні;

— займаються спортом;

— медитують;

— запрошують друзів на вечерю;

— ремонтують зламаний програвач;

— наводять лад на книжкових полицях (Увага! Небезпека!);

— йдуть на танці.

Навіть перебуваючи від читача на безпечній відстані, я відчуваю шокові хвилі вашого небажання випробувати цей спосіб. Мушу вам сказати, що люди, які найбільше противилися перерві у читанні, а потім все-таки погодилися на неї, отримали найкращі результати.

Головне і найнеприємніше у цьому завданні ось що: якщо ви перестанете читати, то рано чи пізно завершите усі справи і вам доведеться трішки порозважатися. Ви запалите ароматичні палички, чи поставите стару джазову платівку, чи перефарбуєте поличку в бірюзовий колір і вам не лише стане краще на душі, а ви ще й станете щасливішими.

Не читайте. Якщо вже зовсім буде нічим зайнятися, потанцюйте «Ча-ча-ча».

(Так, завдання на цей тиждень можна прочитати і виконати).

***

Ми завжди чимось зайняті: розмовляємо, читаємо, слухаємо радіо, плануємо, що робити далі. Наш розум цілісінький день нав’язливо зайнятий простими тривіальними зовнішніми справами.

Бренда Уеланд

У темряві очі починають бачити.

Теодор Рьотке

Завдання