УПА у вирі боротьби - Юрій Борець
Ворог відповів сильним вогнем також, але його кулі летіли, як то кажуть, «Богові у вікна». А тимчасом три упівські сотні закінчували свій обхід. Знаючи цей ліс як рідну хату, вони йшли котячою ходою, минали кожну суху гілку, потім звернули вправо й повільно наближалися до ворожих становищ. Не сподіваючись оточувальної операції, ворог не зайняв колової оборони, а всі сили стягнув на край лісу й у ньому залишив тільки кількох стійкових. Але й вони, будучи ще, може, недосвідченими або взагалі перший раз у бойовій акції, звертали більшу увагу на перебіг бою, ніж на зону своєї обсервації.
Повстанським сотням удалося підійти на дуже близьку віддаль. Побачивши, нарешті, їх, один із ворожих стійкових дав остерігаючий постріл угору й чимдуж почав утікати до своїх. За ним рушили в атаку сотні. Оскільки кількісний стан ворожих сил був докладно відомий, повстанці застосували необхідну і єдино правильну тактику - атакувати їх якнайшвидше, щоб не дати можливости зайняти становищ, бо у противному разі це викликало б між наступаючими великі жертви.
Польський полковник, очевидно, був знавцем воєнного мистецтва, бо вів бій стовідсотково згідно з мілітарними приписами. Він розставив полк у три лави, вояк біля вояка, щоб чинити спротив упівцям на випадок їхнього наступу із села. Але атака повстанських сотень іззаду була настільки швидкою й несподіваною, що загнала ворожі частини в бехвихіддя, мовби череду худоби в загороду. Ось одна група вибігла на поле, де її «привітала» гостинно Громенкова сотня. Кільканадцять вояків звалилося на землю, мов підрізані косою збіжжеві стебла.
- Стримати вогонь! - наказав сотенний і рівночасно піди‹сеним голосом звернувся до ворога: - Руки догори!
- Ренце до гури! - ще голосніше крикнув котрийсь із повстанців уже зрозумілою полякам мовою.
Ворожі вояки кинули зброю й із піднесеними руками покірно пішли до позицій сотні.
Стрілянина на узліссі рідшала. Глибоким, зарослим колючим ожинням потоком, що вів у напрямі П'яткови, збиваючи один одного з ніг, неначе хорти, панічно втікали ворожі вояки, губили зброю, шапки й торби. На протязі довгого часу після цього бою ввесь курінь не міг віджалувати, що повстанці не доглянули однієї справи й не обсадили глибокого потоку. Тоді можна було б узяти в полон цілий полк.
Але успіх і так був маркантний. В акції згинув 51 польський вояк, 34 було захоплено в полон і здобуто велику кількість зброї та амуніції.
Так скінчилася пімста завзятого полковника.
Як, звичайно, після кожного бою. так і після останнього, повстанці часто пригадували його й жартували, але найбільше насміхалися з полковникової зарозумілості і чванькуватости.
- Яка шкода, що ми його не взяли в полон, - сказав одного разу стрілець Павук сотенному.
- Може, і краще, що так сталося, - відповів Громенко, - бо я особисто, будучи на місці цього невдахи, волів би згинути в бою, як обдертим, без шапки і зброї, вернутися до Перемишля, а особливо після такої заяви, яку він зробив…
Розділ 17. СОЛОВЕЙКО СПІВАЄ
Літо 1946 року було тепле й погідне. Це давало можливість відділам УПА відбувати досить часті рейди, й сотня Громснка вже третій раз із черги загостювала до першого району Перемишчини, де оперувала сотня Бурлаки. Майже всі упівські з'єднання Закерзоння практикували ці рейди - дальші і ближчі: одні на польську територію, другі на словацьку. Рейдуванням займалися також і ті відділи УПА, які знаходилися на схід від лінії Керзона.
Маршуючи вдень селами, якими недавно переходив «елітарний» польський полк, повстанці одержували від українського населення цікаві інформації про нього. Коли поляки йшли в напрямі Явірника Руського, то привселюдно заявляли, що УПА приходить кінець, а підчас повороту чи радше панічної втечі, розбитими групами тихенько питали, як далеко до Сяну…
Горді українські селяни з Руського, Бахови, Іскані, Ясениці й Купни, які недавно пережили окупацію мстивого полку й у яких тепер квартирував курінь Байди, вітали й гостили своїх героїв чим тільки могли, дякуючи їм за те, що дали польським нахабам добру науку.
Сотня Громенка стаціонувала в селі Купні вже кілька днів підряд, і повстанці захоплено любувалися довкільною природою. Це село оточував півколом густий шпильковий ліс, а дещо нижче по другому боці, розливався широкий Сян. Витративши всі свої сили в бігу з гір біля Сянока, він тече тут поволі, й тільки час від часу дзеркальну поверхню води потурбує сплеск риби. І знову тиша. А обабіч ріки густа стіна верболозів, які своїм пишним зеленим гіллям намагаються сховати її красу від людського ока.
Не так-то й легко. Он при вузькій стежинці над рікою застава з кулеметом. Тут вечорами повстанці влаштовували собі «пляж» й «опалювалися до місяця», як говорив стрілець Когут. А стрілець Павук додавав:
- І топили воші…
Все відбувалося конспіративно, але зовсім не дотримувався конспіративних правил соловейко. На котромусь із дерев співав невпинно і вдень, і вночі. Вернувши із застави, стрілець Когут твердив, що ця пташка співає без перерви 24 години.
- Не грай грека, - відізвався стрілець Павук. - Це неправда!
- Бігме, правда, - настоював на своєму Когут. - Цієї доби я вже відбув три зміни на заставі, по дві години кожну, а він ніколи не переставав співати.
- Чисті теревені! - махнув рукою Павук. - Не роби з тата вар'ята!
- А на, маєш! - насміхався Когут. - Чи ти щось знаєш про фльору й фавну?
Ці незнані йому слова трохи заскочили Павука, але він не здавався.
- Ти мені тут не філософуй про якусь там «каляфйорку»! Я тобі докажу, що ніяка пташка не може співати безперервно цілу добу!
- А дзуськи! Недокажеш!…
Відтепер застава пильнувала й сотню, й соловейка. Вислід «студій» про соловейка був дуже цікавий, бо вояки сотні Громенка встановили, що в червні соловейко співає двадцять три години на добу і вриває свій спів лише між дванадцятою й першою годинами ночі.
Дальші «студії» перервав вимарш сотні до лісу, де знову зібрався цілий курінь і розтягнувся в кільцеву оборону, щоб на випадок наскоку можна було негайно зайняти бойові становища. Лише годі затаборував на місцях. Застави і стійки охороняли курінь ізвідусіль, а вояки відпочивали. Одні вигрівались на сонці, другі лежали
